Глава 2.1

Вихідні промайнули швидко. Ярослава накупила чимало смаколиків в супермаркеті й коли притягла величезні пакети з продуктами, Оксана аж за голову схопилася.

— Та ми це за тиждень не з’їмо! Яро, ми ж не слони, щоб стільки жерти! Звикла свого Сержика балувати… Невже він такий ненажера? Наче з вигляду чахлик… Та в мене ще є продукти, не варто було стільки купувати…

— Ксю, все гаразд… Я ж не нахлібниця… — Ярослава виймала з пакетів овочі, фрукти й м’ясо. Ще й вино купила, про всяк випадок… Дівчата опорожнили дві пляшки, варто поповнити «стратегічні» запаси гостинної подруги.

Також Ярослава зателефонувала матері. Надаючи голосу бадьорості й вдаваного оптимізму, повідомила, що в неї все добре. Наразі вирішила не розповідати про те, що пішла від Сергія. Не воліла засмучувати матінку, адже хвилюватиметься. Не звикла обтяжувати рідних власними проблемами. Звісно, було чимало пропущених дзвінків від Сергія… Телефон поставила на беззвучний. Не готова була до розмови з тим зрадником, не мала жодного бажання чути його голос… Також від нього надійшло чимало сльозливих послань, які відразу видалила. Благав повернутися… Хоч як дивно, навіть не поцікавився, де вона. Вкотре дівчина переконалася, що Сергійко геть не виказує турботи. В повідомленнях лише безглузді вимоги, докори… Зрештою, злісно стиснувши губи, заблокувала його номер. Сподівалася, що той надокучливий абонент вже не турбуватиме.

В понеділок вранці дівчата поїхали на роботу. Адміністраторка Ніна повідомила, що є кілька нових замовлень, насправді це радувало, оскільки до фіксованої зарплатні додається певний відсоток.

— Яро, прийшов Райчук за тортом! — по обіді повідомила Оксана. — Нінка ще не повернулася, віднеси йому замовлення… — звісно, зазвичай замовлення клієнтам видавала адміністраторка.

За хвилину Ярослава вийняла з холодильника торт та поспішно попрямувала з пекарні до невеличкого кабінету. Штовхнувши ліктем двері, обережно внесла той виріб в прозорій коробці й поклала на стіл.

— Добрий день… — піднявши голову, враз зустрілася поглядом зі сталево-сірими очима. Відразу потонула в тих ясних безоднях, забуваючись за все на світі… За роботу, за негаразди з Сергійком, наче на мить ті прикрощі розтанули, мов сніг навесні… Чомусь дівоче серденько мимоволі здригнулося й затріпотіло полохливою пташкою, а чоловічий погляд заворожував, затягував у ясні вири… Перед зніченою Ярославою постав справжній красень, гордовитий, впевнений в собі. Високий, статний, широкоплечій. Поважного вигляду надавав діловий сірий костюм. Темно-каштанові коси акуратно зачесані назад, на чоло спадало коротке пасмо. Прямий ніс без горбинки, акуратна щетина, вольове підборіддя, чітко окреслені вилиці й губи. Наче справжній актор з голлівудських кінофільмів…

А чоловік також застиг. Незмигно свердлив Ярославу вивчаючим поглядом, наче вперше в житті споглядав таку вроду… Таке враження, що й забувся за замовлений торт. Та який тут торт, якщо з низки численних буденних днів яскравим сонечком виринула й сяяла красою така богиня? Райчук обожнював чорнявих, струнких дівчат, його слабкість… Ще й ті карі плеса застигли зорями, обрамлені густими, шовковистими віями, а пухкі вуста, мов пелюстки троянд… Манили, неначе запрошували пізнати їхній смак… Труснувши головою, чоловік судомно видихнув, опановуючи себе.

— Я… Ігор… — обдарував благоговійним усміхом. Вже й не думав про те, що зазвичай саме дівчата мліють у його присутності.

— А… Як по-батькові… Як до вас звертатися? — геть розгубившись, Ярослава знічено опустила голову, ховаючи за чорними віями грайливі вогники карих очей.

— Ростиславович… — хрипко мовив чоловік, огортаючи оксамитовим баритоном та заразом викликаючи дивні мурашки. — Можна й без того… «по-батькові»… Якось надто… офіційно… — затинаючись, ковтнув слину, але за мить вже опанував себе. Райчук зазвичай не виказував емоцій та слабкостей, проте саме цієї миті розгубився через вроду незнайомки. Коли зустрівся з нею поглядом, наче огорнуло дивною магією… Таке вперше трапилося з самовпевненим чоловіком. В житті доводилося бачити чимало красунь, але ця… В очах чистота, щось святе, божественне… Наче росу спивав з карих райдужок.

— Ігоре… Ростиславовичу… — дівочий голос злітав тихим, лагідним вітерцем. — Ось… ваше замовлення… — Ярослава знічено кивнула на торт. Виринаючи з дивного заціпеніння, за мить чоловік перевів погляд на виріб, водночас його очі враз округлилися.

— Що… це? — дивна магія миттєво зникла. Стиснувши губи, Райчук напружено, невдоволено примружився, втупившись поглядом в торт.

— Це… ваше замовлення… — розгублено пробурмотіла Ярослава. — Щось не так?

— Не так? Це якийсь жарт?! — Райчук сердито вигнув темну брову. — Моя секретарка замовляла торт з синім кремом! Геть інший! Там повинна бути цифра «тридцять п’ять»… Дівчино, ви щось переплутали! — чоловічі очі враз зробилися сталевими, наче гострими голками проймали. Те благоговіння, яке щойно в них сяяло, змінювалося неприхованим гнівом.

— Зараз… розберемося… — здригнувшись, Ярослава віднайшла на столі записник Ніни. Гортаючи сторінки, напружено перечитувала перелік замовлень й враз всередині похололо… Господи, за що це все? Дурепа! Вперше в житті переплутала замовлення! Торт для дитини повинна була зробити на четвер, а на сьогодні отой… синій, з цифрою «тридцять п’ять»…

Ярослава щось наплутала)) чекаю на ваші коментарі)