Глава 1.1

Сутужно зітхнувши, дівчина опустилася на лавку біля під’їзду. Насамперед варто опанувати хаотичні думки і розпач. Якщо вже наважилася піти, назад немає вороття. Діставши з сумки смартфон, вирішила зателефонувати Оксані, напарниці з роботи. Можливо, прихистить на кілька днів, доки не винайме житло? З цією дівчиною товаришувала, під час обідніх перерв разом ходили до затишної кав’ярні, яка примикала до споруди пекарні. Там і обідали. Оксана була веселою, говіркою, завше розповідала сороміцькі анекдоти…

— О! Яро! Привіт! — з смартфону залунав бадьорий, дзвінкий голос. — Рада тебе чути!

— Привіт… В мене тут таке питання… — Ярослава знічено затиналася, не звикла когось про щось просити. — Чи зможеш прихистити мене на кілька днів? Звісно… якщо ні, я не ображуся… Була би вдячна…

— Щось трапилося? — в дівочому голосі забриніла тривога. — З Сержиком посварилися?

— Вгадала… — судорожно видихнувши, Ярослава злісно стиснула губи. — Пішла від нього… Уяви, застала його в ліжку з Ольгою! Ще й вважала її подругою…

— Отакоє… Ну і кобеляка… — пролунало задумливо у відповідь. — Ще й з Олькою… Яро! Звісно, приїзди! Точну адресу зараз надішлю! Авжеж, тікай від того зрадника! Та вони всі такі… самці! Через це я й досі сама! Давай, чекаю! — Оксана перервала розмову й вже за кілька секунд надіслала повідомленням свою адресу.

Ярослава швидко викликала таксі. Піднявшись з лавки, зиркнула мимоволі на вікно п’ятого поверху, за шибкою помітила знайомий силует… Відсунувши штору, Сергійко застиг біля того вікна. Так, стояв і дивився. Дивився, як Ярослава його покидає… Таксист допомагає погрузити валізу в багажник, а вона сідає в машину… Куди ж їде від нього? В невідомість? Ось таксі й рушило з місця, прямуючи вулицями Києва, а Ярослава незмигно втупилася в вікно. Серце неначе похололо, закам’яніло, аж дихати важко через той невимовний тягар. Образа, несправедливість… Зрада. Господи, чому ж так боляче? Наче в бруд ногами втоптали…

Оксана мешкала в багатоповерхівці, в однокімнатній квартирі. На щастя, житло було її власним, не доводилося винаймати.

— Вітаю, моя згорьована мандрівнице! — розчахнувши двері, Оксана стояла на порозі в тоненькому халаті та сьорбала каву. — Ласкаво прошу! — змахнула рукою, запрошуючи картинним жестом. — Келія в мене маленька, скромна… Одна кімната! Ось, спатимемо тут, разом! — вказала на диван. — Розкладу це «королівське» ложе…

— Вибач за незручності… — знічено пробурмотіла Ярослава. — Я шукатиме житло… На квартиру коштів не вистачить, винайму кімнату…

— Та годі тобі! Живи, скільки заманеться! Гаразд, кидай валізу й ходімо на кухню, в мене є винце! — дівчина змовницьки гигикнула. — Завтра ж субота! Можна і розслабитися, а тобі якраз не завадить! Будемо лікувати твоє зранене серце і знімати стрес! — здавалася, вона завше була налаштована оптимістично. — Сідай! Розповідай усе! Тобі треба виговоритися, легше стане… — кивнула на кухонний куток, обшитий штучною шкірою. З поважним виглядом психологині-рятівниці наставила на стіл пляшку червоного вина.

— Вибач… нічого не купила по дорозі… — через потрясіння Ярослава геть про це не подумала, хоча зазвичай не ходила в гості з пустими руками. — Можу сходити в магазин…

— Ой, не переймайся! — хмикнувши, Оксана махнула рукою. — Зроблю бутерброди! Вчора курку запікала, буде нам на вечерю…

Куштуючи вино та не стримуючи емоцій, Ярослава розповідала подрузі про зраду Сергія. Насправді дійсно воліла облегшити душу, виговоритися, а Оксана уважно слухала, підперши голову рукою.

— Знаєш, а мені твій Сержик ніколи не подобався… — задумливо похитала головою, скрививши губи. — Якщо відверто, йому варто було дівчиною народитися, бо нічого чоловічого в ньому немає… Аб’юзер він! Великий, блін, митець! — іронічно хмикнула. — Він же тебе використовував! Клятий альфонс! Звісно, Яся грошики приносить, годує, прибирає… Зручно! Гадаю, ти й сама це повинна зрозуміти…

— Сьогодні прозріла… — шмигнувши носом, Ярослава змахнула сльозину. — Ще й в мене затримка, уявляєш? Вже тиждень…

— Що?! А ти тест робила?! — округливши темні, мов вуглинки, очі, Оксана аж схопилася на ноги.

— Ні… Не робила, — Ярослава нервово труснула головою. — Насправді боюся…

— Та треба ж дізнатися, Яро! Зазвичай тест не бреше! Зараз зробимо, в мене є… Якось купувала, один десь завалявся… — стрілою кинулася в кімнату й за мить повернулася, простягаючи застиглій Ярославі тест на вагітність. — Іди до вбиральні, зроби! Там інструкція є… Якщо буде дві смужки, то ти вагітна…

— Божечко, за що ж це мені? — узявши тремтячою правицею той тест, дівчина на ватяних ногах попрямувала до вбиральні, а Оксана в нетерплячому очікуванні завмерла біля дверей. Вже й сама хвилювалася за бідолашну подругу.

— Ну що там?! — тривожно гукнула за хвилину, яка здавалася нестерпно довгою. — Дві смужки?! Чи одна?

Дорогі читачі! Ваші вподобайки та коментарі надають натхнення!)