Розділ 12

— Куди ми їдемо?! — першу склянку я випила залпом. Горло обпекло алкоголем, але я простягнула її Артему, щоб налив знову.

— Ніна вирішила щорічно влаштовувати корпоративні вечірки, щоб її працівники трішки відпочили і відсвяткували закінчення року. Хоче, щоб це стало нашою традицією, — хлопець забрав мою склянку, кілька секунд дивився на мене, наче вагався, але зрештою налив віскі.

—  І? — цього разу я вже пила маленькими ковтками.

Ну чому зі мною завжди відбувається якась катастрофа?  Корпоратив — окей, не біда. Я можу там побути п’ять хвилин і піти, або взагалі не йти. Але їхати на всі вихідні на якийсь гірськолижній курорт? Та це ж самогубство для мого ментального здоров’я.

— Я не поїду! — категорично заявила я.

— У тебе немає вибору, — заперечив Артем, підливаючи мені віскі. — Відвідувати всі корпоративні заходи — обов’язково! Такий пункт навіть у контракті прописаний.

— Я не можу там бути. Як ти собі це уявляєш? Я, Влад і Ярослав в одному місці? Чортів любовний трикутник… — мабуть, мені не варто було пити стільки віскі зранку, в голові вже паморочилося, але тверезою погодитися на цю авантюру я не могла.

— Тому вам треба поговорити. Нормально, — додав Артем, коли я вже зібралася протестувати, що ми вже все вирішили.

— Та немає про що говорити, — зітхнула я, розуміючи, що та коротка розмова з Ярославом насправді нічого не вирішила.

До обіду ми з Артемом прикінчили ту пляшку віскі. Чесно, допиваючи останню краплю зі своєї склянки, я раптом подумала: а звідки взагалі ця пляшка в мене взялася? Байдуже. На той момент я любила увесь світ. Артему було мало, він зробив рейд на моїй кухні, але знайшов лише напівпорожню пляшку від вина. 

— Я знаю, де взяти ще, — з розумним виразом заявив хлопець, йому ще лампочки над головою бракувало до повноти картини.

— В магазині? — я теж була не дурна.

Артем лише зневажливо похитав головою. З його посмішки я зрозуміла, що він щось задумав, але мій мозок відмовлявся думати. Тож коли хлопець викликав таксі, я з радісними криками «Ура, ми йдемо гуляти!», побігла одягати куртку. Те, що на мені була піжама (згодом я ще дуже довго намагатимуся зрозуміти, чому після душу одягнула піжаму, замість спортивного костюму), мене аніскільки не хвилювало.

Коли ми залазили в таксі, мене вже добряче розібрало — пити я ніколи не вміла. Адресу, яку назвав Артем водієві, я не почула, та й мені було байдуже, в моїй голові було пусто і це був такий кайф, що я була готова їхати будь-куди.

Навіть коли ми вийшли у дуже знайомому дворі, до мене ще не дійшло куди мене тягне Артем.

— Це не магазин, — дійшло до мене, коли ми стояли перед дверима квартири, в яку Артем грюкав.

— Ні, —  радісно відповів друг. — Але тут є алкоголь.

О, в тому що тут є алкоголь я навіть не сумнівалася. Тому що в квартирі Влада, завжди був алкоголь…. багато алкоголю. Двері відчинилися занадто швидко, я навіть не встигла подумати про втечу.

— Що ви тут робите? — Влад переводив погляд з Артема на мене. – Чекайте, ви що п’яні?

Артем просто кивнув головою, відштовхнув Влада з дороги, схопив мене за руку і потягнув всередину. Я впиралася як могла, але коли почула, що за спиною зачинилися двері, зрозуміла, що я в пастці. Халепа, сама я звідси не виберуся. Влад точно підтримає Артема, вони зараз почнуть пити, а минулого разу, коли я випивала в цій квартирі, то переспала з Ярославом. Треба звідси тікати.

— Може, поясните, що з вами таке? — Влад навис над Артемом, який на кухні рився у холодильнику.

— Ми заспокоювали нерви Аліси, — відповів Артем.

— А що не так з нервами Аліси? — тепер Влад чекав моєї відповіді, але зараз я не могла говорити і думати одночасно.

— Колективний відпочинок, який має бути на наступних вихідних. Вона не хоче туди їхати, бо там буде твій брат, — відповів за мене Артем. Тепер він взявся за кухонні тумбочки.

— А що не так з моїм братом? — здивувався мій фейковий бойфренд, і тут я зрозуміла, що  пора втрутитися… але не змогла і слова вимовити.

— Їй соромно, — треба заткнути Артема, поки він не бовкнув зайвого, але як тільки я відштовхнулася від стіни, то все довкола почало крутитися.

Влад вчасно мене підхопив і посадив на стілець. У його очах світилася цікавість, і він явно очікував на пояснення, але тут Артем викрикнув «Бінго!», тримаючи в руках якусь пляшку.

— Нам завтра на роботу, — зауважив Влад.

— А тебе це колись зупиняло? — парирував Артем.

— Ні, але я хочу знати, чому ми будемо напиватися?

Артем тяжко зітхнув, і заявив, що на тверезу голову про це важко говорити. За  кілька хвилин, ми розвалилися на підлозі у вітальні. Влад замовив піцу, Артем розливав у склянки якусь коричневу рідину.

— Може, їй не варто більше наливати? — мабуть, Влад був правим, але я подумала, що ще одна склянка багато біди не зробить.

Після однієї склянки, була ще одна, я простягнула руку за третьою, але цього разу Влад відмовився наливати.

— Гей, це моє заспокійливе, — образилася я. Правда, сумніваюся, що те, що я сказала, можна було зрозуміти.