Розділ 11

Ми з Сонею вже три години гуляли торговим центром. «Гуляли» — це важко назвати, ми бігали від одного дитячого магазину до іншого. Дівчина вибирала меблі для дитячої кімнати, і для неї це був дуже складний вибір.

Вони ще не дізналися стать дитини, тому не знали, в який колір пофарбувати кімнату. Макс наполягав на якомусь нейтральному кольорі, але Соня хотіла чогось особливого. Тому на вихідних ми обходили усі дитячі магазини, щоб Соня могла розглянути різні варіанти. Мені доводилося переробляти ескізи дизайну по кілька разів на тиждень, тому що бажання в подруги змінювалися дуже часто.

Макс терпів усі її забаганки, а у мене уже потроху здавали нерви, а це був лише перший триместр. Існувала велика ймовірність, що до народження малюка Соня доведе мене до божевільні.

— О, привіт! — раптом вигукнула Соня. Ми саме виходили з крамниці, коли на когось наштовхнулися.

Я набирала СМС Максу з благаннями забрати його дружину куди подалі від мене, як вткнулася лицем у чийсь твердий торс.

— Привіт! Що ви тут робите? — Влад був занадто життєрадісним у цей, ну дуже невдалий момент.

Я підняла голову і наштовхнулася на зелені очі Ярослава.

— Вибач, — прошепотіла я, відступаючи від нього на безпечну відстань.

— Та ми просто гуляємо, — відповіла подруга, на що я злісно забурчала. — Не зважайте на неї, Аліса сьогодні встала не з тієї ноги.

— Ця дитина перетворює тебе на монстра, — продовжувала бурчати я.

Я дуже любила свого ще ненародженого племінника чи племінницю, але їхня мама була просто нестерпною. 

— Хто хоче їсти? — раптом вигукнула Соня, і мені закортіло схопитися за голову. Це був дуже невдалий час, щоб їсти — не тоді, коли тут були хлопці, одного з яких я намагалася уникати.

— Ми саме йшли щось перекусити, — відповів Влад. 

Та чого ж він такий щасливий сьогодні? Його усмішка страшенно дратувала.

— Насправді нам час їхати додому. Соню, вдома поїси, — я схопила дівчину за руку і легенько стиснула, натякаючи що це погана ідея.

— Я хочу їсти вже, а вдома треба щось готувати, — мій натяк проігнорували.

—  Поки їхатимемо, Макс щось приготує, — не здавалася я.

— Він кухню спалить скоріше! — чорт, у мене не було чим це крити.

Ми обрали найближче кафе, де Соня хвилин двадцять намагалася зрозуміти, чого їй хочеться. Я замовила каву, але хотілося чогось значно міцнішого. Хлопці обрали повноцінний обід, Соні зрештою цей варіант теж припав до душі, тож надія на те, що вона обере десерт, швидко його з’їсть і ми підемо,  здиміла.

— Так що ви тут робили? — поцікавилася дівчина.

— Прийшли оновлювати гардероб до свят,  — відповів Влад. Увесь цей час його брат мовчав і не відлипав від телефону.

— Блін, мені теж скоро доведеться цим зайнятися, — зітхнула подруга, погладжуючи поки ще плоский живіт.

— Це ти будеш робити з Максом, — вирвалось у мене, і всі подивилися на мене. – Що? Він же тато, тож хай теж бере у цьому участь.

Влад розсміявся, а Соня злісно засопіла. Після мого переїзду, вона вважала, що я якось віддаляюся від неї, і тому всюди мене за собою тягала. Спершу це було класно, але зараз у мене вже не вистачало енергії на всі її забаганки.

— Ви двоє — як відбиток одне одного, — зненацька заявила Соня. До мене не одразу дійшло, що говорила вона про нас з Ярославом.

— А й справді, — підтримав її Влад. — Сидите тут обоє такі похмурі і всім незадоволені.

— Замовкни, — озвався Ярослав, я аж здивувалася. Він так рідко говорив, що я вже була подумала, що він німий.

— Не зважайте на його бурмотіння, він завжди такий, — Влад проігнорував вбивчий погляд брата і продовжив теревенити про погану вдачу Ярослава.

Мені зовсім не хотілося слухати про погану вдачу Ярослава, тому я пішла до туалету — кілька хвилин тиші саме те, що потрібно.

Коли виходила з вбиральні, на виході на мене вже чекали. Я намагалася обійти перешкоду, але мене схопили за руку і затягнули в куток, де нас ніхто не побачить.

— Що ти робиш? — зашипіла я на Ярослава.

— Треба поговорити, — спокійно відповів той.

— А тобі не здається, що трохи запізно? Пів року пройшло, — огризнулася я.

Хлопець все ще тримав мою руку, тож я вирвалася з його хватки і відійшла на безпечну відстань, але там було занадто мало місця для нас обох.

— Ти мене уникала, — цей його спокійний тон страшенно мене дратував.

— Ти теж, — це був дуже дурнуватий діалог. — Чого ти хочеш?

Ярослав пройшовся по мені своїм оцінним поглядом — здається, він сам намагався зрозуміти, чого він хотів. Він мав рацію: нам варто було поговорити про те, що сталося —  хоч і було це давно, але я все одно не могла викинути тієї ночі із голови. Вочевидь, він теж.

— Слухай, ми обоє були п’яні. Я сплутала тебе з Владом, нічого страшного не сталося, —  я розуміла, що говорю таку дурню, але мені було дуже ніяково поруч з ним, мозок не хотів функціонувати нормально.