Розділ 10

Ярослав

Як вона могла? Це запитання крутилося в моїй голові вже тиждень — принаймні в ті моменти, коли я не напивався до втрати пам'яті. Але навіть тоді, цілковито п’яний, я тримав себе в руках. Моя підсвідомість просто голосно кричала «Зрада!» кожного разу, коли поруч з’являлася якась краля.

Схоже, на це була запрограмована лише моя підсвідомість. Тому що Еліс нічого не заважало стрибнути в ліжко до мого найкращого друга.

Так, це банальна історія мого кохання. Через місяць я б мав стояти перед вівтарем і давати обітницю вічного кохання. Натомість зараз я в аеропорту, лечу в іншу країні — покинутий і зраджений.

Ми з Еліс познайомилися в університеті, обоє мріяли стати юристами. Ми були нерозлучною парочкою, всюди ходили разом. Влад трішки ревнував, тому що з нею я став проводити більше часу, ніж з ним. Мені здається, що вони недолюблювати одне одного, бо ніяк не могли мене поділити.

Еліс дратувало те, що ми з ним дуже схожі, і часом вона не могла нас розрізнити. Влад постійно нарікав, що вона в мені любить лише мої гроші. Батьки ніколи не втручалися в наше з братом особисте життя: мама хотіла щоб я був щасливим, а тато не вважав мої стосунки чимось довготривалим.

Я освідчився їй в день нашого випуску, ніхто з рідних цьому не здивувався. Вочевидь, моє божевільне захоплення цією дівчиною бачили всі. Навіть тато змирився з такою неперспективною невісткою. Еліс була із звичайної сім’ї. Усього що в неї було — диплом престижного університету, красива квартира, дорогий одяг — вона досягла завдяки власному розуму. Влад,  своєю чергою, не забував додати фразу про мої гроші, але я не бачив в цьому нічого поганого.

Ми кохали одне одного, і це важило для мене набагато більше. Однак я мав би зрозуміти, що кохання — це порожній звук, ще тоді, коли мої батьки заявили про розлучення.  Звісно, ми з братом ніколи не вважали їх ідеальною парою — останні кілька років батьки тільки те й робили, що сварилися, але все-таки намагалися якось врятувати шлюб. Та наші батьки виявилися дуже хорошими акторами, тому що все, що ми бачили з дитинства і до моменту їхнього розлучення, було гарною постановкою.

Батько полюбляв моделей — з ними він проводив більше часу, ніж у відрядженнях, як розповідала нам мама. Коли я запитав у неї, чому вона це все терпіла, мама відповіла, що все це заради нас, адже, вона просто хотіла дати нам хороше життя.

— Звісно, ми кохали одне одного, — запевнила мене мама, коли я ніяк не міг зрозуміти, чому вони так жили увесь цей час. — Просто в один момент ваш батько зрозумів, що його кохання вистачить ще й на всіх жінок у світі.

Тож коли ми з Владом закінчили університет, я освідчився, і ми з Еліс знайшли чудову роботу, мама вирішила, що час їй пожити і  для себе. Розлучення батьків було складним: тато страшенно лютував, що мамі вдалося відсудити в нього кругленьку суму. Принаймні нам з братом не довелося обирати, з ким ми хочемо жити. Мама вирішила, повернутися на свою Батьківщину, і Влад захотів поїхати з нею. Я ж залишився у Канаді, бо в нас із Еліс були власні плани на майбутнє.

Ще навіть не одружившись з Еліс, я підбирав імена нашим майбутнім дітям. Ми розіслали запрошення на весілля, шукали новий будинок, Еліс навіть весільну сукню купила.

Томас, мій найкращий друг ще зі старшої школи, був невід’ємною частиною мого життя. Ми з Владом, звісно, були нерозлийвода, але у нас були різні інтереси у житті, тож і друзі у нас були різними.

Мій брат був шибайголовою, завжди влізав у якісь неприємності. У школі  він був спортсменом, тож багато часу проводив зі своєю футбольною командою на всяких вечірках. Я ж полюбляв тишу і спокій — з нас двох я був заучкою. Коли прийшов час вибирати універ, я пішов на поступки батьку і вибрав юриспруденцію. Влад, своєю чергою, послав батька куди подалі й вступив на дизайн.

Здається, я знову поринаю глибоко у минуле — у ті часи, коли був щасливим. Та як виявилося, щастя оманливе.

Свою наречену і свого друга я не застукав на гарячому — це б точно було занадто банально. За тиждень до нашого з Еліс весілля Томас усе мені розповів. Він не міг більше обманювати свого найкращого друга, але й відмовлятися від кохання усього свого життя теж не бажав. Це його слова, не мої.

Мій мозок відмовлявся в це вірити. Я вперто сподівався, що це такий жарт перед парубоцькою вечіркою. Але коли я розповів про це Еліс, вона нічого заперечувати не стала.

— Вибач, це я мала тобі про це розповісти, — мовила дівчина. Вона взяла мене за руку й з впевненістю подивилася мені в очі: — Я кохаю Томаса.

— А мене ти кохала? — мій голос звучав жалюгідно.

— Звісно, що кохала. З тобою мені було так затишно і спокійно.

— А з ним? — я не хотів чути відповіді, але відчував що жалкуватиму якщо не дізнаюся.

— Я не можу це пояснити. Ми наче дві половинки цілого. Він мене доповнює. У ньому стільки енергії, стільки планів. З ним я відчуваю, що не перетворюся на домогосподарку.

Це було до біса боляче. Своєю відповіддю вона мене принизила. Виявилося, я забагато хотів від неї, позбавляв її свободи. Вона хотіла бути вільною, а я хотів сім’ю.

Того вечора я зібрав сумку, пішов з нашого дому і одразу поїхав до аеропорту. Залишатися в одній країні з людиною, яка розбила мені серце, було вище моїх сил. Можете називати мене боягузом, бо в той момент я справді втікав.