Розділ 7

Поки я дісталася барної стійки, Ніка уже всіма силами намагалася залізти Владу на коліна. На мій подив, хлопець пручався як міг, але в нього це погано виходило. Мені навіть здалося, що Влад якийсь розгублений — він ніби бачив Ніку вперше. Може в нього алкогольна амнезія?

Мій внутрішній альтруїст вирішив допомогти бідоласі. Сподіваюся, мені десь там зарахується плюс до карми.

— Ну котику, чому ти сьогодні такий злюка? — почула я писклявий голос Ніки.

— Я вас не знаю! — не надто тверезим, але досить твердим голосом відповів Влад, намагаючись віддерти від себе її загребущі руки.  

—  Це не смішно, — надула губи дівчина.

Невже наш Владик вирішив стати мужиком і збирається сам відшити цю гадюку? Респект. От тільки методи в нього якісь дитячі. Ех, пощастило йому зі мною. 

— Що тут відбувається? — мабуть, це прозвучало надто голосно і несподівано, бо обоє аж підскочили на своїх місцях. 

На мене поглянули як на непроханого гостя. Ніка побачила в мені суперницю, а от Влад витріщався так, наче бачив мене уперше в житті. На моє щастя, Ніка не впізнала в мені молодшу сестру свого колишнього.

— Ти хто така? — от цікаво, у неї завжди був такий жахливий голос, чи то мені так здається.

— Мене більше цікавить, чому ти вішаєшся на мого нареченого? — прозвучало якось не дуже. На слові «наречений» мій голос зірвався. Пробач Владику, але мені такі слова навіть вимовляти важко.

— Що?! — та з таким голосом, Ніка і найгучнішу сирену перекричати зможе.  — Котику, що це означає? Скажи цій навіженій, що це неправда!!!

Боже, які ноти. Навіть бармен вирішив не ризикувати своїми барабанними перетинками й відійшов подалі. На мить мені здалося, що вона своїм поглядом може на місці мене спопелити. Але раптом дівчина стала на диво спокійною. Та в неї над головою ледь німб не засвітився. Я такого повороту не очікувала.

— Думаю, тут виникло якесь непорозуміння, — милим голосом мовило це дивне створіння. — Дівчино, ви помилилися кавалером. Можливо, ваш бродить десь в іншому місці.

Оце сказанула, мені аж мову відібрало від почутого. Бармен присунувся назад, певно раніше таких скандалів він ще не бачив. Влад, ця помилка еволюції, переводив погляд з мене на неї, і схоже не збирався втручатися. Він чекав продовження концерту.

— Ти не збираєшся щось сказати? — звернулася я до хлопця. Він сам благав мене її відшити, тож сам хай  щось для цього зробить.

— Ну-у-у… мені здається, ви обоє щось наплутали, — не на таку відповідь я очікувала. 

Їм що, обом пороблено?

Цей момент повинен увійти в історію, бо саме тоді ми з Нікою вперше і востаннє подумали про одне і те саме: у Влада проблеми з головою. Цілковито п’яним він не був, тож не міг думати, що ми повіримо, ніби він нас не знає, хоч у нього це дуже переконливо виходило. Може, він десь довбешкою вдарився, тому і поводиться так дивно?

— Алкоголь погано на тебе впливає. Я відвезу тебе до дому, — нічого іншого я не придумала. 

І взагалі, у стресових ситуаціях я не вміла правильно користуватися своїми мізками.

Поки ніхто не встиг зреагувати, я схопила хлопця за руку і потягла до виходу. Хтось скаже, що я просто втекла, але я скажу, що це був стратегічний відступ.

Опору з боку Влада не було, а от Ніка швидко отямилася і стала щось викрикувати нам услід, але за нами не погналася. Розумне рішення з її боку — на таких підборах ноги швидше зламаєш, ніж когось наздоженеш.

— Ти мав мені допомогти, а не вдавати амнезію, — накинулася на хлопця одразу, як ми вийшли на вулицю.

Я була така зла, що навіть не дала йому і слова мовити. Поки викликала таксі, хлопець намагався щось говорити, але я його зовсім не слухала.

— Думаю, сталося непорозуміння, — продовжував торочити хлопець, чим злив мене ще більше.

— Це ти ходяче непорозуміння! Я тут намагаюся відшити її, як ти і просив. А що робиш ти? Граєшся в дитячу гру «Я вас не знаю»! Ти хоч іноді думай тим, що в тебе замість мозку.

Мабуть, не варто було говорити саме так, бо Влада це схоже розлютило. На щастя таксі дуже вчасно підїхало.

—  Сідай, я відвезу тебе додому, — я сьогодні така щедра.

— Я й сам можу дістатися додому на таксі, — його сарказм був зайвим.

— Думай, будь ласка, — постукала пальцем по його голові, вмощуючись біля нього. — Кажи адресу. Я її не пам’ятаю, а от Ніка навіть дуже добре знає.

День був надто насиченим, а в таксі було так тепло, що я не помітила як задрімала.

— Ми приїхали, — мовив хлопець, вилізаючи з машини. Джентльмен з нього нікудишній.

Ніка і справді могла заявитися сюди. Не те щоб я так сильно хвилювалася за Влада, але цю дівчину я терпіти не могла, тому мені хотілося з нею поквитатися. Але біля будинку її не було видно.

— У неї ж немає ключів? — поцікавилася я.

— А я звідки знаю? — відповів запитанням хлопець. 

Влад заходив до квартири так обережно, наче боявся, що на нього там хтось накинеться. Але в помешканні було порожньо. Звичайний холостяцький берліг: мінімум меблів, великий телевізор і холодильник, мабуть, забитий алкоголем.