Розділ 5

Ось уже тиждень я мучилася з новим інтер’єром. Замовницею була жінка майже пенсійного віку, якій нічого не подобалося. Тож ескіз дизайну її вітальні я перемальовувала вже втретє. То їй розташування меблів не подобалося, то вона з вітальні вирішила бібліотеку зробити, потім передумала і захотіла вітальню в стилі хай-тек. Згодом зрозуміла, що сучасне мистецтво не для неї, і тепер я придумую інтер’єр в стилі ретро.

Усі мої колеги створюють усе в спеціальній програмі, але я люблю спершу все намалювати на папері, а тоді вже переношу готовий дизайн в графічний редактор.

От я і сиджу собі, тихенько малюю, аж раптом до кабінету вривається Влад і ледь встигає зупинитися перед моїм стільцем. Я аж зіщулилася — подумала, що ця махіна знесе мене нафіг. На щастя, обійшлося без жертв, хоча…..

— Ти придурок? — перше, що спромоглася сказати, коли відійшла від переляку. — Ти куди так розігнався?

— Ти маєш мене врятувати! — ледь не пропищав хлопець. 

Походу реально потрібна допомога.

— Врятувати від чого? –– поцікавилася я, але мені не відповіли. 

Так як відповідь хотіли почути усі, хто був у кабінеті, Влад взяв мене за руку і кудись потягнув.

Зупинилися ми аж у приймальні. Артем сидів за своїм столом, заваленим якоюсь макулатурою, тому не звернув на нас жодної уваги.

— Ти в нормі? — у хлопця була така паніка на обличчі, що мені його навіть стало шкода.  –– І куди це ти вляпався?

— МИ вляпалися, — виправив мене хлопець.

—  Ееее…. що?

— Дівчина, з якою я зустрічався останній місяць, вирішила, що у нас все серйозно. І тепер хоче, щоб ми з’їхалися і щоб я познайомив її з мамою. Вона навіть звідкись вивідала мою домашню адресу! Допоможи.

Коли хлопець закінчив свою розповідь, я не знала що мені робити. Обізвати його чи голосно розсміятися. Я тут подумала що в нього реальні проблеми, а виявляється наш Казанова просто дівчину відшити не може.

— А я тут до чого? — запитала я.

— Ти хоч уявляєш, що буде, коли наші мами довідаються, що ми їх обманювали? — ну так, це буде дуже й дуже погано.

— Я скажу, що це ти мені зраджував, — придумала я. — От і буде хороший привід, щоб закінчити цей обман.

— Здуріла? Ти хоч уявляєш, що вони зі мною зроблять? — в очах Влада промайнула тінь страху. Я уявила, що йому за таке зроблять, і усмішка автоматично з’явилася на моєму обличчі.

— Ти сам винен, — я відійшла від Влада і пішла до Артема, який  нас навіть не помітив.

Увесь Артемів стіл був завалений кресленнями, квитанціями, здоровезними папками, а у вухах були навушники — ось чому він нас не почув. Я помахала рукою у нього перед очима, і він нарешті відірвався від своєї нудної роботи.

— Відколи це в тебе з’явилося таке бажання працювати? — поцікавилася у друга.  

— Не знущайся. До нас їде якась перевірка, тому я маю впорядкувати всі документи, — простогнав хлопець.

—  Співчуваю.

— А мені поспівчувати не хочеш? — втрутився Влад.

— Що сталося? — зацікавився Артем. Можливість відірватися від своїх проблем і послухати про чужі, явно його порадувала.

— Наш Казанова не може відшити дівчину, — відповіла я.

— Що ти мелеш? — моє пояснення Владу не дуже сподобалося.

— Його пасія хоче до нього переїхати і познайомитися з мамою, — продовжувала я.

— Але ж є ти, — Артемчик, як завжди, логічно мислить.

— Мене жорстоко зрадили, — я скорчила засмучену мордочку, хапаючись за серце.

— От козел, — підтримав мене друг.

— Заткніться! Обоє! — розпсіхувався Влад, але ми лише розсміялися. --- Краще включіть мізки і придумайте вихід з цієї ситуації.

— Ти сам в цю «ситуацію» вляпався, — нагадала я.

Мені дуже сподобалося знущатися з хлопця. Хоча, зізнаюся, ситуація складалася не на нашу користь. 

— Але ми  тепер «пара», тож розгрібати цю ситуацію нам обом, — наполягав Влад.

— Артеме, скажи цьому довбню, що він сам вляпався, сам нехай і розбирається, — і я мило так посміхнулася, але ці двоє, здається, не оцінили краси моєї посмішки.

— Артеме… — заїкнувся Влад, але Артемчик цього разу, схоже вирішив послати нас обох.

— Дякую за те, що своєю драмою мене трохи відволікли, але в мене повно роботи. А якщо я її не зроблю, то вигрібати від керівництва будемо усі ми. Тож прошу по-хорошому: валіть від гріха подалі!

Дуже неприємно, коли вас так явно посилають, але мученицький вигляд Артема не залишав місця для образ. Тому ми з Владом пішли шукати інше місце, щоб сваритися далі.

— То що будемо робити? — знову поцікавився Влад, переконавшись, що ніхто нас не чує.

— Ти мене уже дістав! Мені вчити тебе як відшивати дівчат? Ти ж мав би бути профі в цій справі, — відповіла я.

— Думаєш, я не пробував? Вона просто всі мої слова пропускає повз вуха, — мовив хлопець з таким відчаєм у голосі, що зрештою я здалася.