Розділ 2

На мій превеликий подив, кабінет, у який я потрапила, був доволі скромним. Письмовий стіл із темного дерева, як і велике чорне шкіряне крісло, розташувалися під дальною стіною. По центру кімнати розмістилися два невеликі шкіряні диванчики, теж у темних відтінках, і скляний журнальний столик між ними. Стіни були пофарбовані у пастельні тони. Але що справді мене вразило, то це велетенські панорамні вікна на всю стіну. За такий краєвид можна і вбити!

— Алісо? — від споглядання неземної краси, мене відволік приємний жіночий голос.

Тітка Ніна підвелася зі свого місця і щиро мені усміхнулася. Чесно, я уявляла, що побачу перед собою копію мами. Але ця жінка мене вразила. Висока блондинка з пишними формами, одягнута в дорожезний брючний костюм смарагдового кольору. Я не помітила багато косметики чи дорогих прикрас, але відсутність макіяжу і аксесуарів лише додавала їй шарму.

Я б ніколи не повірила, що ця жінка може бути подругою моєї мами — вони просто кардинально відрізнялися. Принаймні зовні. Моя мама, як і я, надавала перевагу спортивному стилю, а ця жінка була просто богинею моди.

— Ееее, привіт, — мені трохи відняло мову. 

Я не знала як поводитися, мій мозок відмовлявся нормально думати.

— Твоя мама не говорила, що ти така сором’язлива, — усміхнулася жінка. — Ходи-но сюди, не треба мене боятися.

— Я не боюся, — нарешті я змогла щось сказати. — Просто мене не попередили, що на мене чекає. Зізнаюся чесно, я трохи іншого очікувала.

—  А чого ти очікувала? — поцікавилася жінка, пропонуючи присісти на один із диванів. 

— Ну-у-у… Невеличкого офісу десь в кінці міста і копії мами в ролі керівника.

—  Тобі нічого про мене не розповідали? — я ствердно кивнула. — Ех, Ліля завжди любила робити сюрпризи. Зараз я тобі все розповім.

Як виявилося, моя мама і Ніна навчалися в одному класі. Але після закінчення школи мама вступила до місцевого університету, а її подруга подалася до родичів, що жили в Канаді. Там вона познайомилася з дуже милим американцем, народила йому двох дітей, але до старості разом дожити їм не судилося. Її чоловіку захотілося нових відчуттів, і він знайшов собі молоду коханку. Тож після багатьох років шлюбу вона подала на розлучення і відсудила у благовірного кругленьку суму. Після цього їй захотілося повернутися на батьківщину, і, маючи непоганий стартовий капітал, Ніна відкрила цю фірму.

— У тебе справжній талант, — мовила жінка, розглядаючи мої ескізи.

— Дякую, — я зашарілася. Мені завжди ставалося соромилася коли хтось хвалив мої малюнки. Тому не звикла їх показувати.

—  Що ж, вітаю у «Пандорі». Тобі тут сподобається.

— Ви мене берете? Ось так просто?

— Твоя мама дала тобі прекрасні рекомендації,  — беру свої слова назад, ось це реально соромно. 

Мене взяли на роботу, тому що мама запевнила, що я хороша дівчинка. Та мене просто засміють, якщо комусь розкажу!

Додому я поверталася з цілковитим хаосом у голові. Робота мені справді сподобалася, а після того, як Артем показав офіс і познайомив з майбутніми колегами, я зрозуміла, що це робота моєї мрії. Але всю радість паскудило те, що це організувала мама. Бо не могла така шикарна робота звалитися на мене «на халяву».

Коли я зайшла до будинку, то одразу вловила неймовірні запахи з кухні. Схоже, на мене чекала святкова вечеря, а отже, про провал співбесіди ніхто і не думав.

Усе сімейство зібралося на кухні й зі щасливими обличчями дивилося не на мене, а на страви на столі. От вам і дружнє сімейство, яке думає лише шлунком.

—  Я прийшла! —  повідомила про себе, бо інакше на мене не звернули б уваги.

—  Ми бачимо. Давай, сідай швидше, а то я тут уже з голоду помираю, — відповів брат.

—  Ненажера, — огризнулася я, і сіла на вільний стілець. — Ніхто не хоче запитати, як пройшла співбесіда?

— Якби тебе не взяли, то ми б справляли твої поминки, — пожартував Макс, за що отримав від Соні під затильник. — Ай! В нас така вечеря не кожен день, тож ясно що тебе взяли. Вітаю! А тепер можна їсти?

— Тітка Ніна зателефонувала і все мені розповіла. Ти їй дуже сподобалася, — маминому щастю не було меж. Вона так широко усміхалася, що мені стало страшно за її щоки.

Усю вечерю мене закидали запитаннями про офіс, колег, тітку Ніну. А коли всі наїлися, про мене забули і розійшлися по своїх кутках. Тиждень майже закінчувався, тому на роботу мені дозволили вийти в понеділок. Тож останні, вільні від роботи, дні я планувала провести у ліжку, переглядаючи фільми.

Але ранок суботи почався не за планом. Сніжок — це нахабне знаряддя тортур — знову вирішив мене придушити. Тож, поки я скинула з себе цього монстра, вже перехотіла спати. А це була тільки восьма ранку! Проклинаючи татову любов до котів, я попленталася на кухню де зовсім не очікувала побачити Соню. Вона любила спати навіть більше за мене.

—  Ти що тут робиш? – бути ввічливою так рано вище моїх сил.

—  Я захотіла їсти, — відповіла подруга.

— Еее….. не знала, що ненажерство заразне. Макс на тебе погано впливає.

— А ти що тут робиш так рано?

— Сніжок, — просто відповіда я, і пішла готувати собі велику порцію кави. 

Після випитої кави розмова пішла жвавіше. Насправді, коли Соня вийшла заміж, ми перестали так часто сидіти і просто розмовляти. Тепер увесь свій вільний час вона присвячувала Максу. І хоча мені було її шкода через те, що вона зв’язалася з моїм братом, я все-таки їй трохи заздрила. У них з Максом був свій власний світ, і більше нікого вони не потребували.

— Я рада, що робота тобі сподобалася. Ти заслужила на щось хороше, — усміхнулася Соня.

— Дякую. Але мене все ж щось насторожує. У мене відчуття наче я попалася на безкоштовний сир у мишоловці.

— Та ну, навіть якщо мама щось і задумала, то це точно не щось погане, — заспокоювала подруга.

—  Сподіваюся, ти права. Мені там справді сподобалося. 

Зрештою, ранок видався не таким уже й поганим. Іноді корисно поговорити з кимось відверто. Згодом прокинувся Макс, і дівчачі розмови довелося припинити. Брат був у хорошому гуморі, тому потягнув нас розважитися.