Розділ 1

Двері зі скрипом відчиняються, і до кімнати прослизають три тіні. За мить я відчуваю, як волохате, жирне тіло завалюється мені на груди. 

— Ау? Ти там ще жива? — брат ніколи не любив церемоній.

—  Здається ще дихає, — задумливо промовила моя подруга.

— Це ненадовго, — з впевненістю відповіла мама. — Сніжок їй доступ до повітря перекрив.

На підтвердження її слів я голосно закашляла і висунула голову з-під ковдри, намагаючись спихнути нахабну ЧОРНУ морду ( татова вимога — назвати чорного кота Сніжком, бо так звали попереднього кота і він звик до цієї клички) і повернути собі змогу нормально дихати.  Кіт злазити не хотів, а я уже почала задихатися. Довелося просити про допомогу.

—  Зніміть цю заразу, — прохрипіла я.

— Здається я щось почув, — засміявся брат.

— Я казала, що вона довго не протягне, — розсміялася мама і таки забрала кота. 

Боже, навіть рідна мати проти мене.

— Чого вам? — ігнорувати їх не вийшло. Доведеться йти у наступ.

—  У тебе сьогодні співбесіда, — люб’язно нагадала мама. — Ми прийшли переконатися, що ти не забула.  

—  Я нікуди не піду! — я заховалася назад під ковдру, яку Макс, мій придуркуватий старший брат, відразу  з мене скинув.

— Але це класна робота, ти про таку завжди мріяла, — а ось і голос совісті нашого сімейства прокинувся. Соня, моя найкраща подруга, знову стала не на той бік. Зрадниця!

У мене все було так добре: увесь день я сиділа вдома, дивилася улюблені серіали, читала книги, слухала музику. Я забула про весь світ, і мене це влаштовувало. Але ж ні, світ не хотів забути про мене. 

Тому після трьох тижнів цілковитого блаженства мама шокувала мене новиною, що знайшла мені «ідеальну» роботу. Одна з її давніх подруг відкрила у нашому місті будівельну фірму, і їй потрібен дизайнер. А тут так збіглося, що я дуже добре малюю і взагалі я завжди хотіла мати творчу роботу, а це — така можливість. Словом, відмовитися я не можу, бо це мамина подруга, а у мами вже мігрень від споглядання моєї сумної мордочки кожен день.

— У тебе п’ять хвилин, щоб вилізти з ліжка і доповзти до ванної, — скомандувала мама, а потім серйозно додала: — Інакше я таки дозволю Максу витягнути тебе з ліжка.

Це був переконливий аргумент. Макс дуже винахідливий, коли потрібно мене розбудити. Тож я стягнула свої багатостраждальні кістки з тепленького ліжка і попленталася до ванної. Сподіваюся, холодний душ мене збадьорить.

Коли я зайшла на кухню, уся родина сиділа за столом і снідала. Мене, звісно, чекати ніхто не став. Я впала на стілець поруч із Сонею, яка з блаженним виглядом пила каву. Мама поставила переді мною сніданок і так і залишилася стояти над моєю бідною душею.

—  Що? — виделка з яєшнею зупинилася на півшляху до мого рота. Мама пильно мене розглядала, і я майже чула, як таргани в її голові придумують нову підставу.

— Що «що»? — перекривила мене мама.

— Я не можу їсти, коли ти ось так наді мною стоїш, — пояснила я.

— Не грубіянь матері, — шикнув на мене брат. 

От зараза! Сидить із такою пикою, наче він зараз в цирку, а не вдома на кухні.

—   А тобі хіба не пора на роботу? — гаркнула я у відповідь.

—  Пора. Тому жуй швидше. Мені ще тебе на нову роботу завести потрібно, — і, головне, усміхнувся так, що Чеширський кіт позаздрить.

— Мене туди ще не взяли, — огризнулася я.

— Я тебе «не візьму», — пригрозила мама. — Ця співбесіда — чиста формальність. Тому будь хорошою дівчинкою і поводься добре. Тітка Ніна — моя шкільна подруга, вона так зраділа, коли я розповіла про твої таланти. Ти її, звісно, не пам’ятаєш, вона переїхала до Канади, коли ти була ще зовсім маленькою, але вона тебе дуже любила. Тож вона з радістю взяла тебе на роботу.

— І чого їй не сиділося в тій Канаді? — тихо буркнула я, але, звісно, всі почули.

Тато пирхнув зі сміху, але враз став серйозним, коли мама злісно на нього покосилася. Макс провів пальцем по шиї, натякаючи, що даремно я це сказала.

— Я підготувала твою червону сукню. У Соні візьмеш туфлі. Не забудь про легкий макіяж і розпусти волосся, —  командним тоном заявила мама.

І тут я зрозуміла, що серйозно вляпалася. Бо туфлі на шпильках ніколи не носила, а косметикою користувалася лише на великі свята.

—  Та я вб’юся на тих шпильках! — запротестувала я, але, очевидно, мама вже все вирішила.  А коли мама щось вирішувала, то переконати її уже не міг ніхто.  — Тату?

Але тато лише розвів руками. Уся сім’я була проти мене. Тож я, позбавлена права вибору, попленталася вдягатися. 

Коли я, одягнена, вийшла зі своєї кімнати, Макс аж присвиснув. Ще б пак, такою ошаткою він бачив мене хіба на моєму випускному. Навіть на його весіллі я була в брючному костюмі і кедах (а я ж була дружкою!).

Я справді не була схожою на себе. Мій гардероб — це джинси, футболки і спортивні костюмів. А тут мама змусила мене одягнути сукню, яка обтисла мене з усіх боків, і чорні туфлі на високих підборах. Я всього лише підвела очі і розпустила волосся, але все одно стала виглядати по-іншому. На зло мамі я не стала знімати свій пірсинг в правій брові і сережку в губі. Ну хоч щось від моєї особистості все-таки має залишитися!

—  Таке враження, ніби мама тебе не на роботу відправляє, а на сватання, — засміявся брат. 

Якби ж я знала, якими пророчими були його слова!

— Ти така гарна, — мовила мама. За пірсинг вона нічого не сказала. — Все взяла?  

Я кивнула і вказала на папку з малюнками. Мама широко усміхнулася і поцілувала мене в щоку. Тато підняв два великі пальці вгору і повернувся до своєї газети. Соня вже давно побігла на роботу — вона викладала в школі недалеко від будинку. А Макс нервово вказав на годинник: через мене він сильно запізнювався на роботу.

—  Я і сама могла добратися, — сказала я, вже сідаючи у машину брата.

— Мама боялася, що тоді ти на співбесіду не потрапиш, — відповів Макс, і завів мотор.