Розділ 12

• Куди ми їдемо?! – перший стакан я випила залпом. Горло обпекло алкоголем, але я простягнула Артему, щоб налив ще.
• Кожного року Ніна, влаштовувала корпоративні вечірки, щоб її працівники трішки відпочили і відсвяткували закінчення року. Це наша традиція, - хлопець забрав мою склянку, кілька секунд дивився на мене, наче вагався, але зрештою налив віскі.
• І? – цього разу я вже пила маленькими ковтками.
• Цього року вона вирішила дещо змінити.
• Вона ж у відпустці, - зауважила я.
• Вона так, але тепер з нами Ярослав, - ні, ні, ні. Я не хотіла чути те, що Артем скаже далі.

Ну чому зі мною завжди відбувається якась катастрофа. Корпоратив, окей, не біда. Я можу там побути п’ять хвилин і піти, або взагалі не йти. Але їхати на всі вихідні на якийсь гірськолижній курорт, та це ж самогубство для мого ментального здоров’я.

• Я не поїду, - категорично заявила я.
• У тебе немає вибору, - відрізав Артем, підливаючи мені віскі. – Відвідувати усі корпоративні заходити – обов’язково. Такий пункт навіть у контракті прописаний.
• Я не можу там бути. Як ти собі це уявляєш: я, Влад і Ярослав в одному місці? Грьобаний любовний трикутник, - мабуть, мені не варто було пити стільки віскі зранку, в голові вже починало паморочитися, але тверезою погодитися на цю авантюру я не могла.
• Тому вам треба поговорити. Нормально, - додав Артем, коли я вже зібралася протестувати, що ми вже все вирішили.
• Та нема про що говорити, - зітхнула я, розуміючи, що наша коротка розмова з Ярославом у супермаркеті нічого не вирішила.

До обіду ми з Артемом прикінчили ту пляшку віскі. Чесно, допиваючи останню краплю зі своєї склянки, я раптом подумала, а звідки взагалі ця пляшка в мене взялася. Байдуже, в той момент я любила увесь світ. Артему було мало, він зробив рейд у моїй кухні, але знайшов лише напівпорожню пляшку від вина. 

• Я знаю де взяти ще, - з розумним виразом заявив хлопець, йому ще лампочки над головою бракувало до повноти картини.
• В магазині? – я теж була не дурна.

На що хлопець похитав головою. З його посмішки, я зрозуміла, що він щось задумав, але мій мозок відмовлявся думати в той момент. Тож коли хлопець викликав таксі, я з радісними криками «Ура, ми йдемо гуляти», побігла одягати куртку. Те, що в той момент я була одягнута в піжаму ( згодом я ще дуже довго намагатимуся зрозуміти, чому після душу я одягнула піжаму, а не спортивний костюм), мене аніскільки не хвилювало.

Коли ми залазили в таксі, мене вже добряче розібрало, пити я ніколи не вміла. Адресу, яку назвав Артем водієві я не почула, та й мені було байдуже, в моїй голові було пусто і це був такий кайф, що я була готова їхати будь куди.

Навіть коли ми вийшли у дуже знайомому дворі, до мене ще не дійшло куди мене тягне Артем.

• Це не магазин, - до мене почало доходити, коли ми стояли перед дверима квартири, в яку уже Артем дзвонив.
• Ні, - радісно відповів друг. – Але тут є алкоголь.

О, в тому що тут є алкоголь я не сумнівалася. Тому що в квартирі Влада, завжди був алкоголь…. багато алкоголю. Двері відчинилися занадто швидко, я навіть не встигла подумати про втечу.

• Що ви тут робите? – Влад переводив погляд з Артема на мене. – Чекайте, ви що п’яні?

Артем просто кивнув головою, відштовхнув Влада з дороги, схопив мене за руку і потягнув до квартири. Я впиралася як могла, але коли почула як за спиною зачинилися двері, зрозуміла, що все, я в пастці. Халепа, сама я звідси не виберуся. Влад точно підтримає Артема, вони зараз почнуть пити, а останній раз коли я пила в цій квартирі, то переспала з Ярославом. Треба звідси тікати.

• Може поясните, що з вами таке? – Влад навис над Артемом, який на кухні рився у холодильнику.
• Ми заспокоювали нерви Аліси, - відповів Артем.
• А що з нервами Аліси? – тепер Влад чекав моєї відповіді, але зараз я не могла говорити і думати одночасно.
• Колективний відпочинок, який має бути наступних вихідних. Вона не хоче туди їхати, бо там буде твій брат, - відповів за мене Артем. Тепер він взявся за кухонні тумбочки.
• А що не так з моїм братом? – я розуміла, що  маю втрутитися, але не могла і слова вимовити.
• Їй соромно, - треба заткнути Артема, поки він не бовкнув зайвого, але як тільки я відштовхнулася від стіни, то все довкола почало крутитися.

Влад вчасно мене підхопив і посадив за стіл. Він уже хотів дізнатися більше, але тут Артем викрикнув «Бінго», тримаючи у руках якусь пляшку.

• Нам завтра на роботу, - зауважив Влад.
• А тебе це колись зупиняло? – парирував Артем.
• Ні, але я хоча б хочу знати чому ми будемо напиватися?

Артем важко зітхнув, і сказав, що на тверезу голову про це важко говорити. Через кілька хвилин ми уже сиділи у вітальні. Влад замовив піцу, Артем розливав у склянки якусь коричневу рідину.

• Може їй не варто більше наливати? – мабуть, Влад був правим, але я подумала, що ще один стаканчик багато біди не зробить.

Після однієї склянки, була ще одна, я простягнула руку за третьою, але Влад уже відмовився наливати.

• Гей, це моє заспокійливе, - обурилася я. Правда, сумніваюся, що те що я сказала можна було зрозуміти.
• Яка в неї проблема? – поцікавився Влад, поки я випила дві склянки, вони прикінчили цілу пляшку.
• Вона тобі зрадила, - відповів Артем і співчутливо поплескав Влада по плечу.
• Цить, це наша таємниця, - зашипіла я.

Я спробувала дотягнутися до Артема щоб закрити йому рота, але моє тіло було дуже важким. Влад театрально схопився за серце, а тоді встав і кудись пішов.

• Ти розбила йому серце, - похитав головою Артем, встав і пішов за другом.

Я хотіла піти за ними, але моя друга спроба піднятися, теж провалилася. За кілька хвилин хлопці повернулися з іще однією пляшкою.

• Ми навіть не зустрічалися, - вирішила себе захистити. – Ти мені теж зраджував.
• Негідник, - охнув Артем і присів біля мене.
• Тоді ми квити, - Влад відкоркував нову пляшку і розлив у стакани, мені знову не налили. – І з ким ти мене зрадила? З ним?