Розділ 11

Ми з Сонею уже три години гуляли торговим центром. «Гуляли» це важко назвати, ми бігали від одного дитячого магазину до іншого. Дівчина вибирала меблі у дитячу кімнату, і для неї це був дуже складний вибір.

Вони ще не дізналися стать дитини, тому не знали в який колір фарбувати кімнату. Макс наполягав на якомусь нейтральному кольорі, але Соня хотіла чогось особливого. Тому на вихідних ми по кілька разів обходили усі дитячі магазини, щоб Соня могла розглянути усі можливі варіанти. Мені доводилося переробляти ескізи дизайну по кілька разів на тиждень, тому що бажання в подруги змінювалися дуже часто.

Макс терпів усі її забаганки, а у мене уже потроху здавали нерви, а це був лише перший триместр. Була велика ймовірність, що до народження малюка Соня доведе мене до сказу.

• О, привіт, - раптом вигукнула Соня, ми саме виходили з крамниці, коли на когось наштовхнулися.

Я набирала смс Максу з благаннями забрати Соню куди подалі від мене, як вткнулася лицем у чийсь твердий торс.

• Привіт. Що ви тут робите? – Влад був занадто життєрадісним в цей, ну дуже не підходящий, момент.

Я підняла голову до гори і зіштовхнулася з зеленими очима Ярослава.

• Вибач, - прошепотіла я, і відскочила від нього на безпечну відстань.
• Та ми просто гуляємо, - відповіла подруга, на що я гнівно забурчала. – Не зважайте на неї, Аліса сьогодні встала не з тієї ноги.
• Ця дитина перетворює тебе на монстра, - продовжувала бурчати я.
• Хто хоче їсти? – раптом вигукнула Соня, а мені хотілося схопитися за голову. Це був дуже не вдалий час щоб їсти, не тоді коли тут були хлопці, одного з яких я намагалася уникати.
• Ми саме йшли щось перекусити, - відповів Влад. Та чого ж він такий щасливий сьогодні, його усмішка мене страшенно дратувала.
• Нам пора уже до дому. Соня, в дома поїш, - я схопила дівчину за руку і ледь стиснула, щоб вона зрозуміла, що те, що вона запропонувала погана ідея.
• Я хочу їсти вже, а в дома треба щось готувати, - мій натяк проігнорували.
• Поки їхатимемо, Макс щось приготує, - не здавалася я.
• Він кухню спалить скоріше, - чорт, у мене не було чим це крити.

Ми пішли в найближче кафе, де Соня ще хвилин 20 намагалася зрозуміти чого їй хочеться. Я замовила собі просто каву, хоча хотілося чогось значно міцнішого. Хлопці замовили повноцінний обід, Соні зрештою цей варіант теж припав до душі, тож надія, що вона вибере десерт, швидко його з’їсть і ми підемо,  здиміла.

• Так, що ви тут робили? – поцікавилася дівчина.
• Прийшли оновлювати гардероб до свят,  - відповів Влад, весь цей час його брат мовчав і не відлипав від телефону.
• Блін, мені теж скоро доведеться цим зайнятися, - зітхнула подруга, погладжуючи живіт.
• Це будеш робити з Максом, - вирвалося у мене, і всі подивилися на мене. – Що? Він же ж майбутній тато, хай теж бере в цьому участь.

Влад розсміявся, а подруга злісно засопіла. Після того як я переїхала Соня вважала, що я якось віддаляюся від неї і тому всюди мене за собою тагала. Спершу це було класно, але зараз у мене вже не вистачало енергії на всі її бажання.

• Ви обоє, як відображення один одного,- зненацька мовила Соня. До мене не одразу дійшло, що говорила вона про нас з Ярославом.
• А й справді, - підтримав подругу Влад. – Сидите тут обоє похмурі і усім незадоволені.
• Замовкни, - озвався Ярослав, я аж здивувалася. Він так рідко говорив, що я вже була подумала, що він німий.
• Не зважайте на його бурмотіння, він завжди такий, - Влад проігнорував вбивчий погляд брата і продовжив теревенити про погану вдачу Ярослава.

Я про це найменше хотіла слухати, тому пішла до туалету, кілька хвилин тиші це саме те, що треба.

Коли я вийшла з туалету, на виході на мене вже чекали. Я намагалася оминути перешкоду, але мене схопили за руку і затягнули у куток, де нас ніхто не побачить.

• Що ти робиш? – зашипіла я на Ярослава.
• Треба поговорити, - спокійно відповів той.
• Ха, а тобі не здається, що уже трохи запізно? Пів року пройшло, - огризнулася я.

Хлопець все ще тримав мою руку, тому я вирвалася з його хватки і відійшла на безпечну відстань, але тут було занадто мало місця для нас обох.

• Ти мене уникала, - цей його спокійний тон страшенно мене дратував.
• Ти теж, - це був дуже дурнуватий діалог. – Чого ти хочеш?

Хлопець окинув мене оком, здається він сам намагався зрозуміти чого він хотів. Ярослав мав рацію, нам потрібно було поговорити про те що сталося, хоч і було це давно, але я все одно не могла викинути це з голови. Вочевидь, він теж.

• Слухай, ми обоє були п’яні, я сплутала тебе з Владом, нічого страшного не сталося, -  я розуміла, що говорю таку дурню, але мені було дуже ніяково поруч з ним, мозок не хотів функціонувати нормально.
• То мені має стати краще від того, що ти сплутала мене з братом? – здається його це розгнівало.
• Ні, це я себе так заспокоювала, - ляпнула я.
• Я переспав з дівчиною рідного брата, ти хоч уявляєш, як це?
• Знаєш, це працює в обидва боки, - буркнула я. Наша розмова була безглуздою, і замість вирішення проблеми, лише створювала нові.

На кілька хвилин ми замовкли. Я не розуміла чого він від мене хотів, та і сама не знала, чого хочу. Але щось потрібно було вирішити, бо якби я не намагалася, не могла забути ту ніч.

• Ми з Владом не зустрічалися по справжньому. Це було лише для наших батьків, Влад тобі ж це розповів. До тебе клеїлася колишня мого брата, те ще стерво, тому я не стрималася, - я зібралася з духом і заговорила першою. – Що на мене найшло далі, я не знаю. Ми забагато випили, що було далі я не пам’ятаю. Це була помилка, тому давай просто зробимо вигляд що нічого не було. Ми нікого не зрадили.
• У мене є наречена, - Ярослав сказав це дуже тихо, я ледь почула.
• Яка тобі зрадила, - я сказала, не подумавши. Вочевидь, хлопець досі її не забув і я вдарила по болючому. – Вибач, я не хотіла….
• Ти права, краще забути що ми взагалі бачилися в ту ніч, - грубо відповів хлопець, різко розвернувся і пішов геть.