Розділ 10

Знаєте, що я найбільше не люблю в цьому світі? Це ранки. По-перше, я зовсім не ранкова людина, навіть аромат запашної кави, не може витягнути мене з теплого ліжечка. По-друге, ранок буднього дня, означає, що потрібно йти на роботу, а будніх днів занадто багато.

Ще кілька місяців тому, робота мене так не лякала, але зараз я туди йду наче на каторгу. Тому, майже, весь час запізнююся, що сильно дратує мого нового начальника.

Ви поцікавитеся, куди поділася мила і добра начальниця тітка Ніна? А я вам відповів, зі сльозами на очах, що ці зрадники, тобто вона і мої батьки, вирішили, що поки пісок з них ще не так сильно сиплеться, вони хочуть побачити світ. Тож два місяці тому, вони зібрали валізи і вирушили у світ широкий, залишивши своїх дітей «розгрібати доросле життя самостійно», це їхні слова.. в буквальному сенсі.

От знаєте, я завжди знала, що десь дуже налажала в минулому житті. Тому в цьому житті карма знущається з мене як може. Остаточно я в цьому переконалася в літку, кілька місяців тому, коли виповзаючи з під столу, побачила близнюка Влада. Та я навіть знепритомніла від усвідомлення того, що зрадила своєму фальшивому хлопцю з його братом-близнюком.

Коли я опритомніла, Соня всіх переконувала, що я дуже сильно вдарилася головою об стіл, Влад тримав мене за руку з вдаваним переляком за моє здоров’я, а його брат стояв осторонь, з виразом обличчя, який я не змогла зрозуміти.

Коли всі відійшли він моєї незапланованої сцени відключки, нас познайомили офіційно. Ярослав, на п’ять хвилин молодший за Влада (на цьому Влад наголосив кілька разів), нещодавно повернувся з Канади. Я сподівалася, що він скоро повернеться назад, але Ніна була дуже рада повідомити, що хлопець офіційно переїхав до неї і з наступного тижня починає працювати юристом у нашій фірмі.

Від цих новин мені стало зле. На щастя наді мною зжалилися і Влад повіз мене до дому, щасливий, що і йому вдалося втекти з цього сімейного пекла. Дорогою він намагався мене розговорити, але від його балаканини мені ставало лише гірше.

• Що ти робив у вечір п’ятниці? – поцікавилася я. Оскільки, тоді у його квартирі був його брат, то де був він?
• Ми з Яром були в мами дома, трохи випили. Ну, я трохи більше ніж потрібно, того там і заснув, а Ярослава ще кудись понесло, - відповів хлопець. Знав би він, куди саме занесло його брата. Блін, у що я влипла?!

Усі наступні дні, я намагалася уникати їх обох. Соня, намагалася зі мною поговорити про це все, але я була абсолютно не готова, тому вона від мене відстала.

А потім все якось понеслося. На роботі було дуже багато роботи і я старалася брати ще якомога більше замовлень, щоб було менше можливостей грати з Владом у щасливу пару. Коли мама почала запитувати, чому Влад так рідко до нас заходить і ми не бачимося вже так часто, я зрозуміла, що потрібно щось з цим робити.

• А ти ніколи не думала спробувати пожити окремо? – якось запитала Соня. Ми з нею гуляли парком і вона намагалася дізнатися щось про Ярослава.
• Еее….. ні, - це питання заскочило мене зненацька. Я справді про це ніколи не думала, у мене і потреби не було.

Раніше, з роботою у мене все складалося не так добре, тому я не могла дозволити знімати квартиру, і це було не потрібно, у дома вистачало місця на нас всіх. Але зараз, коли я вплуталася в усі ці махінації зі фальшивими стосунками, брехати ставало все складніше.

Спершу мамі ця ідея не сподобалася, але тут на мій захист став тато.

• Вона уже доросла, їй треба облаштовувати особисте життя, - мудро заявив тато, на що мама відповіла, що я його вже облаштувала.
• Мам, яке тут особисте життя, якщо в будинку забагато очей і вух? – засміявся Макс, підморгуючи мені.
• Оу, я не подумала, - мовила мама, а потім мені здалося, що вона татові прошепотіла щось про майбутніх онуків.

Пошук квартири був ще тим випробування. Мамі нічого не подобалося, то квартира була задалеко, то там були погані умови, то сусіди їй не подобалися, то вона раптом подумала, чого б це мені просто до Влада не переїхати. Не знаю, що там Влад їй такого сказав, але мама перестала на цьому наполягати. Потім вона вже і тітку Ніну підключила.

В один момент нам з Владом навіть здалося, що вони не мені квартиру шукають, а будинок для молодят. Тому потай від них я шукала квартиру самостійно.

В решті-решт я зняла невеличку, але затишну двокімнатну квартиру неподалік офісу. І так, я жила за десять хвилин від офісу і постійно запізнювалася.

А десь у середині жовтня, Соня з Максом оголосили радісну новину – вони очікували на малюка. Мамина радість не мала меж. Тому, коли тітка Ніна запропонувала навколосвітню подорож, мама спершу відмовлялася їхати. Та все таки здалася, вони мали повернутися за місяць до появи дитини.

Усе наче почало налагоджуватися. Мені подобалося жити окремо, коли батьки поїхали, нам з Владом більше не доводилося вдавати пару і ми просто були хорошими друзями. Соня з Максом мали у своєму розпорядженні увесь будинок, а у моїй колишній кімнаті облаштовували дитячу.

Єдине, що було не таким радісним, це те, що тітка Ніна доручила посаду керівника Ярославу. І якщо до цього ми рідко бачилися, бо його кабінет був в іншому кінці офісу, то тепер він переїхав у кабінет мами і ми постійно з ним пересікалися. Але за увесь цей час ми з ним так і не поговорили. Схоже, хлопець як і я намагався забути той день. Мені навіть здавалося, що він уникав мене ще більше, ніж я його.

Але за кілька тижнів до Нового Року, карма чи то доля, називайте як хочете, знову почала грати у свої ігри.