Ярослав

Як вона могла? Це питання крутилося в мене в голові уже тиждень, принаймні, у ті моменти коли я не напивався до безпам’ятства. Але навіть тоді, цілковито п’яний, я тримав себе у руках. Моя підсвідомість просто голосно кричала «Зрада», коли поруч з’являлася якась краля.

Схоже, на це була запрограмована лише моя підсвідомість. Тому що, Еліс, нічого не заважало стрибнути у ліжко до мого найкращого друга.

Так, це банальна історія мого кохання. Через місяць я б мав стояти перед вівтарем і давати обітницю вічного кохання. Натомість, зараз я в аеропорту, повертаюся на Батьківщину, покинутий і зраджений.

Ми з Еліс познайомилися в університеті, обоє мріяли стати юристами. Ми були нерозлучною парочкою, всюди ходили разом. Влад навіть ревнував, тому що з нею я почав проводити більше часу, ніж з ним. Мені здається, що вони навіть почали недолюблювати один одного, ніяк не могли мене поділити.

Еліс, дратувало те, що ми з ним дуже схожі і часом вона не могла нас розрізнити. Влад постійно нарікав, що вона в мені любить лише мої гроші. Батьки ніколи не втручалися в наше особисте життя, мама хотіла щоб я був щасливий, а тато не вважав мої стосунки чимось довготривалим.

Я освідчився їй в день нашого випуску, ніхто з рідних цьому не здивувався. Вочевидь, моє божевільне захоплення дівчиною бачили усі. Навіть тато змирився з такою не перспективною невісткою. Еліс була із звичайної сім’ї. Все що у неї було, диплом з престижного університету, красива квартира, дорогий одяг, вона досягла завдяки своєму розуму. Влад у свою чергу не забував додати і фразу про мої гроші, але я не бачив в цьому нічого поганого.

Ми кохали один одного і це значило для мене набагато більше. Однак, я мав би зрозуміти, що кохання це порожній звук, ще тоді коли мої батьки заявили, що розлучаються.  Звісно, ми з братом ніколи не вважали наших батьків ідеальною парою, останні кілька років вони тільки те й робили, що сварилися, але все таки намагалися якось врятувати шлюб. Та наші батьки виявилися дуже хорошими акторами, тому що все, що ми бачили з дитинства і до моменту їхнього розлучення було гарною постановкою.

Батько полюбляв моделей, з ними він проводив більше часу, ніж у відрядженнях, як розповідала нам мама. Коли я запитав у неї, чому вона це все терпіла, то мама відповіла, що все це заради нас, вона просто хотіла дати нам хороше життя.

• Звісно, ми кохали один одного, - якось відповіла мама, коли я ніяк не міг зрозуміти, чому вони так жили увесь цей час. – Просто в один момент, ваш батько зрозумів, що його кохання вистачить ще й на усіх жінок у світі.

Тож коли ми з Владом закінчили університет, я освідчився, ми з Еліс знайшли чудову роботу, мама вирішили, що час їй пожити і  для себе. Розлучення батьків було складним, батько страшенно лютував, що мамі вдалося відсудити у нього кругленьку суму. Принаймні, нам з братом не довелося обирати з ким ми хочемо жити. Мама вирішила, повернутися на свою Батьківщину, Влад захотів поїхати з нею. Я ж залишився у Канаді, у нас з Еліс були власні плани на майбутнє.

Ми з Еліс, ще навіть не одружилися, але я вже підбирав імена нашим майбутнім дітям. Ми уже розіслали запрошення на весілля, вибирали новий будинок, Еліс навіть весільну сукню купила.

Томас, мій найкращий друг ще зі старшої школи, був невід’ємною частиною мого життя. Ми з Владом, звісно були нерозлийвода, але у нас були різні інтереси у житті, тож і друзі у нас були різні.

Мій брат був шибайголовою, завжди влізав у якісь неприємності, у школі він був спортсменом, тож багато часу проводив зі своєю футбольною командою на всяких вечірках, я ж любив тишу і спокій, з нас двох я був ботаніком. Коли прийшов час вибирати універ, я пішов на поступки батьку і вибрав юриспруденцію. Влад в свою чергу послав батька куди подалі і вступив на дизайн.

Здається, я знову поринаю глибоко у минуле, у ті части, коли був щасливим. Та як виявилося, щастя оманливе.

Свою наречену і свого друга, я не застукав на гарячому, це б точно було занадто банально. За тиждень до нашого з Еліс весілля, Томас усе мені розповів. Він не міг більше обманювати свого найкращого друга і відмовитися від кохання всього свого життя теж не хотів. Це його слова, не мої.

Мій мозок відмовлявся в це вірити. Я вперто сподівався, що це такий жарт перед парубоцькою вечіркою. Але коли я розповів про це Еліс, вона нічого заперечувати не стала.

• Вибач, це я мала тобі про це розповісти, - мовила дівчина. Вона взяла мене за руку і впевнено подивилася у очі. – Я кохаю Томаса.
• А мене ти кохала? – мій голос звучав жалюгідно.
• Звісно, що кохала. З тобою мені було так затишно і спокійно.
• А з ним? – я не хотів чути відповіді, але відчував що пожалію,якщо не дізнаюся.
• Я не можу це пояснити. Ми наче дів половинки цілого. Він мене доповнює. У ньому стільки енергії, стільки планів. З ним я відчуваю, що не перетворюся на домогосподарку.

Це було до біса боляче. Своєю відповіддю вона мене принизила. Виявилося, я забагато хотів від неї, позбавляв її свободи. Вона хотіла бути вільною, а я хотів сім’ю.

Того вечора я зібрав сумку і пішов з нашого дому і одразу поїхав до аеропорту. Залишатися в одній країні з людиною яка розбила мені серце, було вище моїх сил. Можете назвати мене боягузом, бо в той момент я втікав.