Розділ 7

Поки я дісталася барної стійки, Ніка уже всіма силами намагалася залізти хлопцю на коліна. На мій подив, Влад не давав їй цього зробити і якщо чесно у нього це погано виходило. Мені чомусь здалося, що хлопець якийсь розгублений, він ніби бачив дівчину вперше. Може в нього алкогольна амнезія?

Мій внутрішній альтруїст вирішив допомогти бідоласі, сподіваюся мені десь там додасться  плюс до карми.

• Ну котику, чому ти сьогодні такий злюка? – почула я писклявий голос Ніки.
• Я вас не знаю! – не надто тверезим, але досить твердим тоном відповів Влад, намагаючись віддерти від себе її загребущі руки.  
• Це не смішно, - надула силіконові губи дівчина.

Невже наш Владик вирішив стати мужиком і збирається сам відшити цю гадюку? Респект. От тільки методи в нього якісь дитячі. Ех, пощастило йому зі мною. 

• Що тут відбувається? – мабуть, це прозвучало надто голосно і несподівано, бо обоє аж підскочили на своїх місцях. 

На мене поглянули як на непрошеного гостя. Ніка одразу побачила в мені суперницю, а от Влад витріщався на мене, наче бачив вперше у житті. На моє щастя Ніка не впізнала в мені молодшу сестру свого колишнього.

• Ти хто така? – от цікаво, у неї завжди був такий противний голос, чи то тільки мені так здається.
• Мене більше цікавить, чому ти вішаєшся на мого нареченого? – прозвучало якось не дуже, на слові «наречений» мій голос зірвався. Пробач Владику, але мені такі слова навіть вимовляти важко.
• Що?! – та з таким голосом, Ніка і найгучнішу сирену перекричати зможе.  – Котику, що це означає? Скажи цій навіженій, що це неправда!!!

Боже, які ноти. Навіть бармен вирішив не ризикувати своїми барабанними перетинками і відійшов подалі. На мить мені здалося, що вона своїм поглядом може мене прямо на місці спопелити. Але раптом дівчина стала на диво спокійною. Та в неї над головою ледь німб не засвітився. Я щось такого повороту не очікувала.

• Думаю, тут виникло якесь непорозуміння, - милим голосом мовило це дивне створіння. – Дівчино, ви помилилися кавалером. Можливо, ваш бродить десь в іншому місці.

Оце сказанула. Та мені аж мову відібрало від почутого. Бармен присунувся назад, видно раніше таких скандалів він ще не бачив. Влад, ця помилка еволюції, переводив погляд з мене на неї і схоже навіть не збирався втручатися. Він чекав продовження концерту.

• Ти не збираєшся нічого говорити? – звернулася я до хлопця. Він сам просив мене її відшити, тож і сам нехай хоч щось для цього зробить.
• Ну… Мені, здається, що ви обоє щось наплутали, - не таку відповідь я чекала. Їм що, обом пороблено?

Цей момент повинен увійти в історію, бо саме тоді ми з Нікою вперше і в останнє подумали про одне і теж. У Влада щось не так з головою. Цілковито п’яним він не був і не міг дійсно думати, що ми повіримо ніби він нас не знає, хоч у нього дуже переконливо виходило. Може він десь довбешкою вдарився, тому і поводиться так дивно.

• Алкоголь погано на тебе впливає. Я відвезу тебе до дому, - нічого іншого я не придумала. Я взагалі в стресових ситуаціях не вміла правильно користуватися своїми мізками.

І поки ніхто не встиг ніяк зреагувати,  схопила хлопця за руку і потягнула його на вихід. Хтось скаже що я просто втекла, але я скажу, що це був стратегічний відступ.

Спротиву зі сторони Влада я не відчула, а от Ніка швидко отямилася і стала щось викрикувати за нашими спинами, але за нами не погналася. Розумне рішення з її сторони, на таких каблуках ноги швидше зламаєш ніж когось наздоженеш.

• Ти мав мені допомогти, а не показувати приступ амнезії, - накинулася на хлопця одразу ж як ми вийшли на вулицю.

Я була така зла, що навіть не давала йому і слова вставити. Поки я викликала таксі, він намагався щось там говорити, але я його зовсім не слухала.

• Думаю, сталося якесь непорозуміння, - продовжував торочити хлопець, чим злив мене ще більше.
• Це ти ходяче непорозуміння! Я тут стараюся відшити її, як ти і просив. А що робиш ти? Граєшся в дитячу гру « Я вас не знаю»! Ти хоч іноді думай тим що в тебе замість мозку.

Мабуть, не варто було говорити саме так, бо Влада це схоже розлютило. Таксі дуже вчасно приїхало.

• Сідай, я відвезу тебе до дому, - я сьогодні така щедра.
• Я і сам можу дістатися до дому на таксі, - його сарказм був зайвим.
• Думай, будь ласка, - постукала пальцем по його голові, вмощуючись біля нього. – Кажи адресу. Я її не пам’ятаю, а от Ніка навіть дуже добре знає.

День був надто насиченим, а в таксі було так тепло, що я не помітила як задрімала.

• Ми приїхали, - мовив хлопець, вилізаючи з машини. Джентльмен з нього нікудишній.

Ніка і справді могла заявитися сюди. Не те щоб я так сильно хвилювалася за Влада, але цю дівчину я терпіти не могла, тому мені хотілося з нею поквитатися. Але біля будинку її не було видно.

• У неї ж немає ключів? – поцікавилася я.
• А я звідки знаю, - відповів хлопець. Він заходив до квартири так обережно, наче боявся, що на нього там хтось накинеться.