Розділ 2

На мій превеликий подив кабінет був доволі скромним. Письмовий стіл і  шкіряне крісло розташувалися під стіною, по середині кімнати невеличкий диванчик і журнальний столик, у кімнаті переважали пастельні тони. Ось що справді мене вразило, так це велетенські панорамні вікна. За такий краєвид можна і вбити.

• Алісо? – від споглядання неземної краси мене відволік приємний жіночий голос.

Тітка Ніна, підвелася зі свого місця і широко мені усміхнулася. Чесно, в той момент я думала що побачу перед собою копію мами. Але тітка Ніна мене вразила. Висока блондинка з пишними формами, одягнута у дорожезний брючний костюм. Я не помітила багато косметики чи дорогих прикрас, але відсутність макіяжу і аксесуарів лише додавало їй шарму.

Я б в житі не повірила, що ця жінка може бути подругою моєї мами, вони просто кардинально відрізнялися. Принаймні зовнішньо. Моя мама, як і я, надавала перевагу спортивному стилю, а ця жінка була просто богинею моди.

• Е…. привіт, - мені просто мову відняло. Я не знала як поводитися, мій мозок  відмовлявся нормально функціонувати.
• Твоя мати не говорила, що ти така сором’язлива,- посміхнулася жінка. – Ходи-но сюди, не бійся.
• Я не боюся, - нарешті я змогла щось сказати. – Просто, мене не попередили, що на мене чекає. Зізнаюся чесно, я трохи іншого очікувала.
• А чого ти очікувала? – поцікавилася жінка, присідаючи біля мене на диван.
• Нуууу…. Невеличкий офіс десь в кінці міста і копію мами в ролі начальника.
• Тобі нічого про мене не розповідали? – я ствердно кивнула головою. – Ех, Ліля завжди любила робити сюрпризи. Зараз я тобі все розповім.

Отже, виявилося що моя мама і Ніна навчалися в одному класі, але після закінчення школи мама вступила в місцевий університет, а її подруга подалася до родичів, що жили у Канаді. Там вона познайомилася з дуже милим американцем, народила йому двох дітей, але до старості разом дожити їм не судилося. Її чоловіку захотілося нових відчуттів і він знайшов собі молоду коханку. Тому після багатьох років шлюбу, вона подала на розлучення і відсудила у благовірного кругленьку суму. Їй захотілося повернутися на батьківщину, тому, маючи не поганий стартовий капітал, Ніна  відкрила цю фірму.

• У тебе справді талант, - мовила жінка, переглядаючи мої ескізи.
• Дякую, - я завжди соромилася коли хтось хвалив мої малюнки. Я не звикла їх показувати.
• Що ж, вітаю у «Пандорі». Тобі тут сподобається.
• Ви мене берете? Ось так просто?
• Твоя мама дала тобі прекрасні рекомендації,  - оце реально соромно. Мене взяли на роботу, тому що мама запевнила що я хороша дівчинка. Та мене просто засміють, якщо комусь розкажу.

До дому я поверталася з цілковитим хаосом в голові. Робота мені справді сподобалася, а після того як Артем показав офіс і познайомив з майбутніми колегами, я зрозуміла що це робота моєї мрії. Але всю радість паскудило те, що все організувала мама. Бо не могла така шикарна робота звалитися на мене на халяву.

Коли я зайшла до будинку, то одразу ж вловила неймовірні запахи з кухні. Схоже, на мене чекала святкова вечеря, а отже, про провал співбесіди ніхто і не думав.

Все сімейство сиділо на кухні і з блаженними обличчями дивилися не на мене, а на страви на столі. От вам і дружнє сімейство, яке думає лише шлунком.

• Я прийшла, - повідомила про себе, бо інакше на мене  б не звернули уваги.
• Ми бачимо. Давай, сідай швидше, а то я тут уже з голоду помираю, - брат довго не церемонився.
• Обжора, - огризнулася я і сіла на вільний стілець. – Ніхто не хоче запитати як пройшла співбесіда?
• Якби тебе не взяли, то ми б справляли твої поминки, - пожартував Макс, за що отримав від Соні під затильник. – Ай! В нас така вечеря не кожен день, тож ясно що тебе взяли. Вітаю! А тепер можна їсти?
• Тітка Ніна дзвонила і все нам розповіла. Ти їй дуже сподобалася, - маминому щастю не було меж. Вона так широко посміхалася, що мені стало страшно за її щоки.

Всю вечерю мене засипали запитаннями про офіс, колег, тітку Ніну. А коли всі наїлися, про мене забули і всі розповзлися по своїх кутках. Тиждень майже закінчувався, тому на роботу мені дозволили вийти в понеділок. Тож останні, вільні від роботи, дні я планувала провести у ліжку, переглядаючи фільми.

Але ранок суботи почався зовсім не за планом. Сніжок, це нахабне знаряддя тортур, знову вирішив мене придушити. Тож, поки я скинула з себе цього монстра вже перехотіла спати, а це була тільки восьма ранку. Проклинаючи татову любов до котів, я попленталася на кухню де зовсім не очікувала побачити Соню. Вона любила спати навіть більше за мене.

• Ти що тут робиш? – бути ввічливою так рано, вище моїх сил.
• Я захотіла їсти, - простогнала подруга.
• Еее….. не знала що обжорство заразне. Макс на тебе погано впливає.
• А ти що тут робиш?
• Сніжок.

Після добрячої порції кави, розмова пішла жвавіше. Насправді, після того як Соня вийшла заміж ми рідко могли ось так посидіти і поговорити. Тепер весь свій вільний час вона присвячувала Максу. І хоча мені було її жаль через те, що вона зв’язалася з моїм братом,  я все таки їй трохи заздрила. У них з Максом був свій власний світ і більше нікого вони не потребували.

• Я рада, що робота тобі сподобалася. Ти заслужила на щось хороше, - посміхнулася Соня.
• Дякую, але мене все ж щось насторожує. У мене відчуття наче, я попалася на сир у мишоловці.
• Та ну, навіть якщо мама щось і задумала, то це точно не щось погане, - заспокоювала подруга.
• Сподіваюся, ти права. Там дійсно класно.