Розділ 1

Двері зі скрипом відчиняються і до кімнати прослизають три тіні, а через секунду я відчуваю як чиєсь мохнате, жирне тіло завалюється мені на груди. 

• Ау! Ти там ще жива? – брат ніколи не любив церемоній.
• Здається ще дихає, - задумливо промовила моя подруга.
• Це ненадовго, - з впевненістю мовила мама. – Сніжок їй доступ до повітря перекрив.

На підтвердження її слів я голосно закашляла і висунула голову з-під ковдри, намагаючись спихнути наглу ЧОРНУ морду ( татова вимога назвати чорного кота Сніжком, бо так звали попереднього кота і він звик уже до цієї клички), і повернути собі змогу нормально дихати.  Кіт злазити не хотів, а я уже почала задихатися. Довелося просити про допомогу.

• Зніміть цю заразу…- прохрипіла я.
• Здається, я щось почув, – почав знущатися брат.
• Я казала, що вона довго не протягне, - розсміялася мама і таки забрала кота. Боже, навіть рідна мати проти мене.
• Чого вам? – ігнорувати їх не вийшло, доведеться йти у наступ.
• У тебе сьогодні співбесіда, - люб’язно нагадала мама. – Ми прийшли переконатися що ти не забула.  
• Я нікуди не піду! – я заховалася назад під ковдру, яку Макс, мій придуркуватий старший брат, відразу ж з мене скинув.
• Але це ж класна робота, ти про таку завжди мріяла, - а ось і голос совісті нашого сімейства прокинувся. Соня, моя найкраща подруга, знову стала не на ту сторону. Зрадниця.

А все так добре було. Я весь день сиділа в дома, дивилася улюблені серіали, читала книги, слухала музику. Я плюнула на увесь світ і мене все влаштовувало. Але ж ні, світ не хотів забути про мене.  

Тому, після трьох тижнів цілковитого блаженства, мама шокувала мене новиною, що знайшла мені «ідеальну» роботу. Якась її шкільна подруга відкрила у нашому місті дизайнерську фірму і їй потрібен дизайнер. А тут так співпало, що я дуже добре малюю і взагалі я завжди хотіла мати творчу роботу, а це така можливість. Короче кажучи, відмовитися я не можу, бо це мамина подруга, а у мами вже мігрень від споглядання моєї печальної мордочки кожен день.

• У тебе п’ять хвилин щоб вилізти з ліжка і доповзти до ванни,- скомандувала мама, а потім серйозно додала, - інакше я дозволю Максу стягнути тебе з ліжка.

Це був переконливий аргумент. Макс був дуже винахідливим, коли потрібно було мене розбудити. Тож я стягнула свої кості з тепленького ліжка і попленталася до ванни. Сподіваюся холодний душ мене збадьорить.

Коли я зайшла на кухню, усі вже сиділи за столом і снідали. Мене, звісно, чекати ніхто не став. Я впала на стілець поруч із Сонею, яка з блаженним виглядом пила каву. Мама поставила переді мною сніданок і так й залишилася стояти над моєю бідною душею.

• Що? – виделка з яєчнею так і зупинилася на пів шляху до мого рота. Мама пильно мене розглядала і я майже чула, як таргани в її голові придумують нову підставу.
• Що «що»? – перекривила мене мама.
• Я не можу їсти, коли ти ось так наді мною стоїш, - пояснила я.
• Не грубіянь матері, - шикнув на мене брат. От зараза, сидить з такою пикою, наче від зараз в цирку, а не вдома на кухні.
• А тобі хіба не пора на роботу? – гаркнула у відповідь я.
• Пора, тому  жуй швидше. Мені ще тебе на нову роботу завести треба, - і головне посміхнувся так, що чеширський кіт позаздрить.
• Мене ще туди не взяли, - огризнулася я.
• Я тебе не візьму, - пригрозила мама. – Ця співбесіда, чиста формальність. Тому, будь хорошою дівчинкою і поводься добре. Тітка Ніна моя дуже давня подруга, вона так зраділа коли я розповіла про твої таланти. Ти її, звісно, не пам’ятаєш, вона переїхала до Канади, коли ти була ще зовсім маленькою, але вона тебе дуже любила. Тож вона з радістю взяла тебе на роботу.
• І чого їй не сиділося в тій Канаді? - тихо буркнула я, але звичайно всі почули.

Тато пирхнув зі сміху, але враз став серйозним, коли мама грізно на нього покосилася. Макс провів пальцем по шиї, натякаючи, що даремно я це сказала.

• Я підготувала твоє червоне плаття, візьмеш Сонині лодочки, легкий макіяж і розпусти волосся, - командним тоном заявила мама і тут я зрозуміла, що серйозно вляпалася.  Тому що туфлі на шпильках ніколи не носила, а косметикою користувалася лише на великі свята.
• Та я вб’юся на тих шпильках! – запротестувала я, але, очевидно, мама вже все вирішила.  А коли мама щось вирішувала, то переконати її уже не міг ніхто.  – Тату?

Але тато лише розвів руками. Вся сім’я була проти мене. Тож я, позбавлена права вибору, попленталася вдягатися. 

Коли я, одягнута, вийшла зі своєї кімнати, Макс аж присвиснув. Ще б пак, такою нарядною він мене бачив хіба що на моєму випускному, навіть на його весіллі я була в брючному костюмі і кедах,  а я була дружкою.

• Таке враження, що мама тебе не на роботу відправляє, а на сватання, - засміявся брат. Як би ж я знала якими пророчими були його слова.

Я справді не була схожою на себе. Мій гардероб переважно складався із джинсів, футболок і спортивних костюмів. А тут мама змусила мене одягнути червоне плаття, яке обтисло мене з усіх боків, чорні лодочки на високих підборах. Я всього лишень підвела очі і розпустила волосся, але все одно стала виглядати по-іншому. На зло мамі я не стала знімати свій пірсінг в правій брові і сережку в губі. Ну хоч щось від моєї особистості все ж таки має залишитися.

• Ти така гарна, - заворкувала мама, на пірсінг вона нічого не сказала. – Все взяла?