Пролог

До самотності швидко звикаєш. Спершу думаєш, що це просто осіння депресія, потім списуєш все на загруженість на роботі, а потім БАЦ… Тобі сорок, у тебе криза середнього віку, двоє котів і жодних стосунків. Боже, сподіваюся, я не доживу до цих часів. Бо якщо доживу, то будьте добрі, прибийте мене хто-небуть.

Я поки що на етапі осінньої депресії (а зараз тільки квітень!). В один момент мене все дістало і я звільнилася з роботи, завершила всі дружні і любовні ( хоча кого я обманюю, в мене їх ніколи і не було) стосунки, що якорем висіли на моїй шиї і пішла в запій. Не в алкогольний звісно, моя печінка цього б мені ніколи не пробачила. Просто закрилася в своїй кімнаті і спілкувалася лише з двома людьми, яких позбутися ніяк не могла.  Ці дві п’явки, тобто, моя найкраща подруга і старший брат, намагалися розплутати цей мій кокон жалості до себе, але їм це погано вдавалося. Аж тут за діло взялася мама, якій набридло нянчити «дорослу» і «самостійну» доньку, дала добрячого прочухана і підкинула «свиню» у вигляді нової роботи.  

Короче кажучи, мене взяли в облогу, з якої живою я точно не вибралася б, тож мені довелося вилізти зі своєї нори. І тут почалися мої реальні проблеми, бо мамина «свиня» виявилася симпатичним ходячим кошмаром.

Походу я вас заплутала. Хотіла розказати скорочену версію, а вийшло зізнання психічки. Отже, почну спочатку.

Привіт, мене звати Аліса. Мені 25, я живу у великому і дуже красивому місті в одному будинку разом із батьками, старшим братом і його дружиною, яка одночасно є моєю найкращою подругою, і  ще з дуже наглим котом. Якщо ви ще не зрозуміли, я живу в дурдомі. 

У своїй сім’ї я біла ворона. Мої усі високі, зі світлою шкірою і блакитними очима, я ж мініатюрна, з темним волоссям і жахливим характером. Моїх фіг заткнеш, а  мене розговорити це вже великий подвиг. Я одиночка за натурою, а моє сімейство завжди в центрі уваги.  Тож можете уже починати мене жаліти.

І знову мене заносить не туди. Короче, коли ваша мама з ангельською посмішкою скаже вам, що знайшла ідеальну роботу, не вірте їй. Бо робота, це останнє про що вона думатиме в той момент.