Частина 4. Крик у темряві

Годинник у вітальні пробив другу годину ночі. Цей звук, зазвичай м'який і глибокий, зараз здався Мікаліні ударом похоронного дзвона.

Вона сиділа на краєчку ліжка, затамувавши подих, і вдивлялася в обличчя Даніеля. Він нарешті спав. Це коштувало їй неймовірних зусиль. Вона розтерла в порошок три потужні таблетки снодійного — рецептурного препарату, який їй колись виписав празький невролог від безсоння, — і підмішала їх у його вечірній чай. Даніель випив усе до краплі, не зводячи з неї свого важкого, фосфоресціюючого погляду, і лише за годину хімія нарешті перемогла магію. Його повіки обважніли, пальці, що мертвою хваткою стискали її зап'ястя, розтиснулися, і він провалився у важкий, штучний сон.

Зараз, із заплющеними очима, Даніель знову виглядав як той чоловік, якого вона кохала. Риси його обличчя розгладилися, зникла та маніакальна, напружена маска сліпого фанатика. Мікі відчула, як до горла підступає гіркий ком сліз. Вона обережно, міліметр за міліметром, вивільнила свою руку з-під його долоні. Він ледь чутно зітхнув, але не прокинувся.

«У мене є максимум дві години», — промайнуло в голові. 
— «Дві години, щоб добігти до Йозефова, знайти ту прокляту стару, впасти їй у ноги і виблагати протиотруту».

Мікаліна безшумно підвелася з ліжка. Її ноги були ватяними, серце гупало в грудях так голосно, що їй здавалося, ніби цей стукіт може розбудити сусідів. Вона навшпиньках вийшла зі спальні, не зачиняючи за собою двері, щоб не клацнув замок.

У квартирі було темно і холодно. За великим панорамним вікном вітальні вирувала празька осінь — вітер жбурляв пригорщі льодяного дощу в скло, розмиваючи вогні нічного міста. Мікі швидко, не вмикаючи світла, намацала в коридорі своє вовняне пальто. Вона не брала сумку, лише засунула в кишеню гаманець, ключі та порожній гранований флакон від еліксиру. Це був її єдиний доказ.

Вона підійшла до важких вхідних дверей. Її тремтячі пальці лягли на металевий поворотний механізм замка. Залишилося лише повернути його, вийти на сходову клітку і побігти в ніч.

Клац.

Звук відкритого замка в абсолютній тиші пролунав як постріл. Мікаліна завмерла, не дихаючи, притиснувшись лобом до холодного металу дверей. Вона прислухалася до звуків із глибини квартири.

Тиша. Лише шум дощу за вікном.

Вона натиснула на ручку і ледь потягнула двері на себе. У щілину миттєво війнуло протягами з під'їзду. Вона зробила крок однією ногою за поріг.

І в цей момент із глибини спальні пролунав звук, від якого в Мікаліни похолола кров. Це був різкий, хрипкий вдих — так людина хапає повітря, виринаючи з-під води. А потім почувся глухий удар босих ніг об паркет.

Снодійне не втримало його. Можливо, його мозок на якомусь тваринному, підсвідомому рівні відчув, що джерело світла зникло. Що об'єкт його фокусу віддалився на критичну відстань.

— Мікі? — голос Даніеля був гугнявим від сну, але в ньому вже бриніла перша нота тривоги.

Мікаліна закам'яніла. «Біжи! Біжи зараз же, зачини двері і біжи!» — верещав інстинкт самозбереження. Але вона не могла поворухнутися. Вона знала, що станеться, якщо вона зараз зачинить ці двері ззовні.

— Мікі?! — цього разу це був не заклик. Це був крик абсолютного, первісного жаху.

Даніель стояв посеред спальні в суцільній, непроглядній, в'язкій темряві. Для нього не існувало ні стін, ні вікна, ні місячного світла. Світ був знищений. Зник.

Почувся страшний гуркіт — Даніель у паніці кинувся вперед і з розгону врізався в масивний дубовий комод. Щось важке, схоже на настільну лампу, зі дзвоном розлетілося на друзки. — Де ти?! Мікі, куди ти зникла?! Я нічого не бачу! Господи, як же темно!

Його голос зривався на несамовитий виск, від якого заклало вуха. Він бився об стіни коридору, як осліплений птах у клітці. Звук його тіла, що врізалося в кути, лунав один за одним. Він руйнував квартиру і калічив себе, намагаючись знайти її в чорній порожнечі.

Мікаліна не витримала. Вона відпустила дверну ручку і зробила крок назад у коридор. — Дані, я тут! — крикнула вона в темряву, намагаючись перекрити його крик. — Я тут, зупинись!

Це була фатальна помилка.

Щойно її голос прорізав тишу, Даніель перестав битися об стіни. Його мозок сліпого хижака миттєво зафіксував напрямок звуку. У темряві він побачив її. Точніше, він побачив лише її силует — яскраву, сяючу пляму у формі людського тіла на тлі абсолютної чорноти.

Він кинувся до неї з такою швидкістю, що Мікі не встигла навіть скрикнути. Даніель налетів на неї, всією своєю вагою вдавлюючи її у вхідні двері, і зачинив їх з такою силою, що стіни здригнулися.

Він схопив її. Його пальці вп'ялися в її плечі крізь вовняне пальто, наче сталеві лещата. Він важко, зі свистом дихав їй прямо в обличчя. З розбитого лоба чоловіка текла кров, заливаючи йому око, але він цього навіть не помічав. Його зіниці були розширені до межі, він пожирав її поглядом, трясучись усім тілом від пережитого жаху.

— Ти хотіла піти... — прохрипів він, і його голос зірвався на ридання. 

— Ти хотіла залишити мене там. У цій могилі. Ти хотіла вбити мене!

— Ні, Дані, пусти, мені боляче! — Мікі запанікувала, намагаючись відштовхнути його від себе. Він був набагато сильнішим за неї. Він був не при собі. Це був божевільний, загнаний у кут звір. 

— Я хотіла врятувати нас! Я хотіла знайти ліки! Пусти!

— Ніколи! — заревів він так гучно, що з того боку стіни почувся глухий удар — сусіди прокинулися. 

— Я більше тебе не відпущу! Ти моє світло, чуєш?! Ти не маєш права забирати в мене світло!

Він спробував обійняти її, притиснути до себе, але зробив це настільки грубо і неконтрольовано, що Мікі відчула, як тріщить тканина її пальта. Вона задихалася. Страх, справжній, липкий страх смерті охопив її з головою. Вона почала вириватися, дряпати його обличчя, бити кулаками в груди.

— Відпусти мене, психопате! Допоможіть! — закричала вона на все горло.

Почалася хаотична, потворна боротьба. Даніель, не бачачи нічого навколо неї, спотикався об власні ноги, але не розтискав хватки. Вони повалилися в коридор. Він тягнув її за собою у вітальню, намагаючись утримати її в полі свого зору, намагаючись не втратити це єдине джерело життя. Мікі кричала, вириваючись із його рук, збиваючи по дорозі меблі. Важка вішалка для одягу з гуркотом впала на підлогу.