Глава 18

Наталія

 Ми з Ірою ще довго сиділи і говорили, але потім їй зателефонувала мама і попросила прийти. Ми попрощалися і розійшлися в різні сторони. Всю дорогу я обмірковувала, як же дівчині пощастило. Деякі можливо були б не раді мати дитину, але я в майбутньому дуже хочу! Я дуже сподіваюся, що Максим не "відштовхне" Іру. 
 Я прийшла до Ігоря, але коли зайшла на кухню, мене чекав приємний сюрприз. Хлопець сидів за столом і на цьому столі було купа їжі. Піца, різні салати, десерти, напої.
- Ігор...що це означає? - запитала я і сіла на стілець поряд із хлопцем.
- Це для тебе, так би мовити, я так хочу ще раз попросити пробачення - відповів Ігор і посміхнувся мені.
- Та не варто було, але дякую - сором'язливо сказала я і відкусила шматок піци, - М-м-м моя улюблена!
- Я знав, що тобі сподобається - задоволено мовив Ігор і сам почав їсти.
- Ігор, а куди ти плануєш іти після школи? Вже в наступному місяці у нас ЗНО і потрібно думати про професію - перейшла я на іншу тему, мені справді дуже хочеться дізнатися про Ігоря більше. Бо я зрозуміла, що я не дуже то й добре його знаю.
- Навіть не знаю, але гадаю що це буде щось у сфері фінансів - відповів Ігор, а потім додав, - А ти?
- Я остаточно вирішила, що це буде пов'язане з кіно, мабуть на актрису - одразу ж сказала я і посміхнулася, - Ніколи не могла подумати, що буду мати такого чудового хлопця і на додачу здійсню свою мрію знятися в кіно. 
- А я радий, що маю дівчину про яку завжди мріяв - мовив Ігор і поцілував мене.
- Слухай, а давай завтра підемо в кіно? - запропонувала я, Ігор трохи здивовано подивився на мене, тому я пояснила: - Вже післязавтра канікули закінчуються і потрібно знову йти до школи. І я гадаю, що в нас не буде часу йти кудись гуляти через майбутні екзамени. Бо особисто я планую серйозно взятися за навчання.
- Гаразд, я згоден, будь-куди можу піти аби лише з тобою - посміхнувся Ігор.
- От і чудово - задоволено сказала я і взялася за морозиво.
 Ось так ми і провели цей вечір, а вже коли наїлися пішли спати. Але я не одразу заснула, бо хвилювалася через Іру. Цікаво, що відповість Максим?
В понеділок я прокинулася ледве о 6-ій ранку. Сьогодні потрібно йти до школи, але так не хочеться...Через силу я встала і пішла готувати нам із Ігорем сніданок, а саме яєчню з чаєм. До речі, вчора ми чудово з ним проведи час разом, сходили в кіно, потім на атракціони, а в кінці вечір у нас був дуже насичений. Я дзвонила до Ірі і вона сказала, що Максим неймовірно радий, хоча не впевнений що його батьки будуть раді, що в нього буде дитина в 21 рік. Але я вважаю, що це нормальний вік для народження дитини. Додавши деяких деталей, я поставила яєчню з чаєм на стіл і покликала Ігоря. 
- Нато, я хочу спати - поскаржився Ігор, але їсти сів.
- Я також, але школа не чекає - сумно визнала я і теж почала їсти.
- Нато, ти прям повар - похвалив Ігор, а я сором'язливо посміхнулася.
- Дякую - відповіла я.
 Після сніданку я зробила водні процедури і пішла одягатися. Сьогодні на вулиці синоптики обіцяють 20-22°С тепла, тому можна одягнути спідницю, я обрала бордову спідницю до колін, білу блузку і такого ж кольору кросівки. Намалювала чорні стрілки і бордові губи посадою, волосся лише розчесала і залишила розпущеним.
- Ти ще довго? - кричав Ігор з коридору, він вже як 10 хвилин готовий.
- Зараз, одну хвилину - відповіла я і почала швидше складати зошити до сумки.  Чомусь я почала надавати перевагу не рюкзакам, а невеличким, класичним сумкам. Туди все влазить і мені вони чесно кажучи, більше пасують до мого стилю одягу.
- Все, пішли - сказала я, а Ігор полегшено видихнув.
 Ми вийшли на двір і Ігор взяв мене за руку.
- Веди себе спокійно - прошепотів мені Ігор, але я встигла лише кинути на нього здивований погляд, перед тим як до нас підійшов Міша. Що він тут робить?
 Після того, як він підставив мене з наркотиками, я не хочу мати з ним справи і навіть спілкуватися. А особливо коли він підставив мене з поцілунком.
- Що тобі потрібно? - грубо запитала я, а Ігор легенько штурхнув мене в бік, але я не зважала, а дивилася в очі Міші, які дивилися в мої.
- Я прийшов з миром, вибачитися - відповів Міша, доволі спокійно, через що він почав мене ще більше злити.
- Йди геть! Я не вибачу тебе ніколи! - голосно сказала я і потягнула Ігоря повз Мішу, - Вибач, але нам потрібно йти до школи.
- Нато, почекай, я не хотів - зупинив мене Міша, взявши за руку, але я прибрала її.
- Не чіпай мене! - холодно мовила я і пришвидшила крок, Міша відчепився від нас, але йшов позаду щось дивлячись у своєму телефоні.
- Чому ти йому нічого не сказав? - злісно прошипіла я до Ігоря, злість через те, що Міша з'явився та ще й торкався мене, просто була на межі.
- А що я мав сказати? Ти в мене молодець, і все владнала - відповів Ігор, схоже його ця ситуація забавляла, а мене все більше дратувала.
 Ми пішли на урок, я сіла сама, бо Ігор захотів сісти разом зі своїм другом. Я дозволила йому, бо він і так весь час проводить зі мною і я справді рада що хоч в нього є друзі, бо в мене є лише тато, хлопець і два брати. Але перед початком уроку до мене підійшла моя однокласниця - Соня.
- Привіт - привіталася вона і почала нервово терти долоні.
- Привіт, ти щось хотіла? - запитала я.
- Так, можна сісти разом з тобою? - поцікавилася Соня і схоже їй справді хочеться сидіти зі мною, я кивнула і вона сіла.
- Дозволь поцікавитися, чому ти не сидиш зі своєю подругою? - мовила я і подивилася на неї, вона якраз діставала зошити, а коли я в неї це запитала, вона різко подивилася на дівчиною, з якою раніше завжди сиділи і так же швидко спрямувала свій погляд на мене. 
- Давай після школи це обговоримо? - попросила вона.
- Добре - відповіла я і посміхнулася їй, бо вона була якась напружена, - Не бійся, я тобі нічого поганого не зроблю.
- Знаю - сказала вона і посміхнулася мені куточком губ.
 Тоді до класу зайшов вчитель і почався урок. Весь урок мене не покидали тривожні думки на кшталт Соні. Вона раніше дуже рідко за мною спілкувалася, хоча з нею ми в одному класі вже з 1-о класу. Я часто намагалася подружитися з нею, але вона все ніяк не хотіла. А тут раптом вона сама до мене підійшла. Хоча Соня хороша дівчина, вона не відмінниця, але навчається на 8-10, має гарне довге, коричневе волосся і голубі очі, не високо зросту і вона весь час фарбує вуста блідо-коричневою помадою, але їй пасує.
 Після уроків, я розібралася з Ігорем, бо він просив мене аби я не йшла, сьогодні в нього були плани піти зі мною кудись погуляти, але я відмовилася, бо мене насторожувала така поведінка Соні. Ігор не охоче, але все-таки змирився і пішов додому або як сказав "Дивитися футбольний матч з хлопцями". А ми з Софією пішли в одну з міських кав'ярень не далеко від парку. На дворі так сонячно, що я зняла пальто і несла його в руках, а от Соня схоже взагалі не думає про погоду, бо йде в пальті і схоже їй всеодно. Я не розпитую її, але мені дуже цікаво що ж це таке трапилося.
 Ми сіли за вільний столик і замовили каву з морозивом. Я повісила своє пальто і заодно Софіїне.
- То що трапилося? - не витримала я і запитала, Соня важко видихнула.
- Ти ж знаєш, що моєю подругою була Аня? - перепитала Соня, я кивнула і вона продовжила: - Ми з нею вже давно дружимо. Я завжди мріяла мати таку подругу як вона, а саме тому що Аня і популярна, і неймовірно гарна, і весела і цікава, але разом із цим у неї є купа дратівливих і поганих рис характеру, таких як заздрість, лицемірство і брехня. Вона може збрехати і їй буде не соромно. Я знала це, але всеодно чомусь продовжувала з нею дружити, я навіть розповіла їй майже всі секрети. Один з ним це те, що в 9 класі в мене вже була близькість із хлопцем. Я розумію, це рано, але тоді я була малою і дурною. І схоже Аню це зачепило, бо в неї ще навіть стосунків не було і вона почала мені заздрити, хоча при цьому казала, що тут немає нічого поганого і їй справді мене шкода. А позавчора вона розповіла про цей випадок моєму хлопцеві з паралельного класу. Добре що він любить мене і ми з ним помирилися, але я остаточно зрозуміла, що Аня - жахлива людина. 
- Ого, мені так шкода, ти така молода, а вже стільки пережила. А на кшталт твоє близькості, якщо ви обоє були згодні і застереглися, то тут і справді немає нічого поганого, хоча й рано - заспокоїла я дівчину.
- Я розумію, але мені боляче що моя подруга з якою я дружила ледь не з самого дитинства, так просто взяла і зрадила мене - сумно сказала Соня.
- Слухай, тоді чому ти ніколи не хотіла дружити зі мною? - поцікавилася я.
- Бо Аня мені забороняла будь з ким спілкуватися і дружити, хоча вона мала аж три кращі подруги, до яких я не входила. Вона шантажувала, що розповість інші мої секрети, якщо я піду від неї, але я більше не витримую - зізналася Соня і я помітила, що в неї на очах з'явилися сльози. Щоб допомогти їй я простягнула серветку.
- Можеш поплакати, це нормально - мовила я Соні.
- Дякую, ти така добра, чому в тебе немає друзів? - запитала Соня і почала витирати очі від сліз, я знизила плечима.
- Не знаю, хоча я й сама боюся мати друзів. Я боюся що вони мене зрадять і мені буде боляче - відповіла я, - Але я відчуваю що ти не така, я знаю що ти добра і хороша дівчина, яка не заслуговує відчувати стільки болю.
- Дякую, я рада що ти вислухала мене - щиро сказала Соня і посміхнулася за цей весь день вперше. 
- Завжди рада вислухати, а ще тобі дуже пасую посміхатися, тому роби це частіше - мовила я, а Соня ще ширше посміхнулася.
- Гаразд, тепер буду.
 Ми ще з нею довго говорили, але коли почало темніти, приблизно о 18 ми почали розходитися по домівках. Мені справді дуже шкода Соню, вона хороша дівчина і я сподіваюся нам вдасться подружитися...