Глава 10

Наталія

На мене чекала мама, я здивовано підвела брову, але кого-кого, а її мені точно не хочеться бачити, тому я намагалася пройти повз, але вона боляче схопила мене за руку і обернула до себе обличчям.
- Я тобі казала аби та кидала це заняття, ти не послухала, тому скоро дуже про це пожалкуєш - пригрозила мама, а я закотила на це очі - все почнеться від сьогодні, більше щоб я не бачила тебе у нашому з батьком будинку. Речі забереш завтра і не приходь.
- Чому ти така жорстока? Я ж твоя донька, а ти так чиниш зі мною - сказала я зі сльозима на очах.
- Та тому, що ти не моя... - почала вона, але не продовжила. Я задумалася над цими словами і не могла зрозуміти, що я не її?
- Тобто? Що це означає? - перепитала я.
- Не важливо, я тебе попередила - грубо сказала мама і пішла до автомобіля. Я одразу схопилася за те місце де вона тримала мене, бо вона дуже боліло.
 До квартири Ігоря я йшла повільно, обмірковуючи цю ситуацію. Моя мама в прямому значенні - вигнала мене з будинку. Ніколи не думала, що до такого дійде. Колись я ж ходила в неї на повідку, а що зараз? Зараз я живу з хлопцем, якого буде полюбила, знімаюся в фільмі і живу життям, яке мені справді подобається. Але моя мама точно щось не договорює, що означають ті її слова?  
 Зайшовши до квартири, я зрозуміла,що тут дуже тихо, хоча що це я собі думаю, на годиннику вже 21 година, Ігор може вже спить. Я обережно і дуже тихо зайшла до кімнати хлопця і побачила, як він лежав на ліжку і спав. Це було так мило, що я не витримала і мимоволі задивилася на нього. Ігор мабуть щось відчув, бо через 2 хвилин  приблизно прокинувся.
- Нато, ти коли прийшла? Чому тут стоїш? - почав одразу розпитувати Ігор.
- Щойно прийшла, ти так мило спав, що  я не витримала і задивилася - зізналася я і посміхнулася, Ігор підійшов до мене і обійняв.
- Як усе пройшло? - поцікавився він.
- Ходімо я зроблю чай і усе розповім - надто сумно сказала я і думаю Ігор це помітив, бо припідняв мій підборідок так аби я дивилася в його очі.
- Щоб не трапилося, я завжди з тобою - прошепотів він, я посміхнулася і поцілувавши Ігоря, пішла робити нам чай, поки хлопець пішов до ванної.
 Мене не покидали тривожні думки, чому мама не договорила? 
- Нато, ти тут? - почула я голос Ігоря і лише тоді зрозуміла, що стою і тупо дивлюся в стінку.
- А, так, вибач - пробурмотіла я і поставила чашки за стіл, сіла за нього, Ігор зробив теж саме, але разом із цим взяв мою руку і почав погладжувати її.
- Що трапилося? - стурбовано запитав Ігор, я посміхнулася йому куточками губ, бо це справді приємно, коли хтось за тебе хвилюється.
- Загалом зйомки пройшли добре, але після них я вийшла на двір, де мене чекала моя мама, - почала розповідати я, Ігор уважно слухав - Вона сказала аби я збирала завтра всі речі з будинку і більше ніколи туди не поверталася, але ще вона потім сказала, що «я не її...». І не договорила, що це може означати? 
-  Ти не її...Хм...ну варіантів не багато, але потрібно, щоб ти запитала це завтра або в неї або в батька, можливо він або вона тобі розкажуть - запропонував Ігор.
- Дякую, за допомогу - щиро сказала я і поцілувала хлопця. 
- Я ж сподіваюся, у вас там під час зйомок нічого такого не було? 
- Та ні - відмахнулася я - Ігор, я в душ.
- Я з тобою! - крикнув Ігор, я посміхнулася.
- Вибач, але я справді дуже втомилася.
- Тоді поцілуй мене - попросив хлопець, я поцілувала його і він відпустив мене.
 Набравши повну ванну теплої води, я залізла в неї і рослабилася. Після тяжкого дня ванна - це просто чудо. Потім, я зробила усі водні процедури і пішла до своєї кімнати, перед цим я заглянула до Ігоря, який вже мирно спав, тому я не заважала йому, а просто пішла до себе.
 Зранку я прокинулася вже не сама, а з Ігорем, спочатку я здивувалася, але потім подумала, що він мабуть вночі прийшов, а я спала і не помітила. Ігор був такий милий, що я знову задивилася, але цього разу не на довго, бо подивившись на годинник, побачила що вже 7 годин ранку, а нам потрібно ще до школи зібратися.
- Ігор, прокидайся - тихо сказала я і похитала хлопця, він почав щось бурмотіти, а потім відкрив очі.
- Нато? Котра година? - поцікавився він, я показала йому годинник і хлопець поцілував мене.
- Ігор, ну ми ж не встигнемо! - обурилася я і встала з ліжка. 
- Ну-у-у добре - протягнув він і все-таки теж встав.
Ми зібралися швидко і пішли до школи, по дорозі зустріли Мішу, який чомусь йшов зовсім іншою дорогою, аніж завжди.
- Привіт - привіталася я і обійняла Михайла, Ігор скоса подивився на нас, але швидко відвів погляд.
- Ігорю, не боюся, що твою дівчину хтось забере? - раптом запитав жартома Міша, але Ігор не засміявся і не посміхнувся.
- З чого такі запитання? - грубо поцікавився він, щоб трохи підняти йому настрій, я взяла його за руку в знак того, що все добре. 
- Просто цікавлюся, чому ти одразу так злишся? Я хотів помиритися з тобою - відповів Міша і посміхнувся куточком губ, Ігор закотив очі.
- Ти ледве не зґвалтував Нату, тому я не маю бажання з тобою миритися, як і Ната - сказав Ігор і відвів мене подалі від Міші. Тепер ми йшли окремо, але Михайло весь час дивився на нас.
 Зайшовши до класу, ми з Ігорем сіли на разом і весь урок сміялися, бо в нас була заміна і ми нічого не робили. Після уроків, я швидко зайшовши до Ігоря додому, переодягнулася, а потім пішла до свого будинку, щоб зібрати речі. Мами вдома не було, а от тато був і це добре.
- Та-а-ату - закричала я, коли зайшла в будинок, він одразу прийшов і міцно обійняв мене.
- Я так скучив за тобою - сказав він і поцілувавши мене в щічку, ми пішли на кухню пити чай - Як ти? В кого живеш?
- В Ігоря, пам'ятаєш той хлопець, який раніше знущався наді мною? - перепитала я, тато кивнув - Ну так ось, він змінився і ми стали парою.
- Доню, ти любиш його? - запитав тато, він поставив переді мною чай і сів навпроти.
- Так і Ігор мене теж - відповідала я і широко посміхнулася - Ми живемо в його квартирі, батьки вже рік живуть від нього окремо, тому Ігор був дуже радий, коли я переїхала до нього.
- Це добре.
- Тату, вчора після зйомок я зустріла маму, вона почала кричати на мене, але це зараз не важливо. Вона сказала, що я не її... І не завершила, що це означає? - поцікавилася я, тато одразу зблід і почав помітно хвилюватися.
- Навіть не знаю, то ти довго будеш жити у того хлопця? - перевів тему тато, я здивувалася цьому.
- Ну не знаю, поки в мене не велика кількість грошей, десь через місяць або трохи більше, я гадаю, що вже куплю собі квартиру - пояснила я.
- Доню, давай я куплю тобі квартиру і все - запропонував тато, але я похитала головою.
- Дякую, але ти вже й так багато чого зробив для мене, тому це я хочу сама - відповіла я і посміхнулася татові.
- Ну якщо ти так вважаєш, то добре - погодився тато.
 Ми ще довго з ним говорили, але коли  надворі почало темніти, я зібрала речі і пішла, бо по-перше не хотіла йти пізно, коли нічого не видно, а по-друге я не хотіла зустріти маму. Поки я йшла на вулиці все-таки добряче потемніло і мені стало страшнувато. Я подзвонила Ігорю аби він зустрів мене, той погодився. Раптом, хтось різко схопив мене за руку, а іншою закрив рота аби я не кричала. Цей хтось завів мене в якийсь підвал мабуть, бо я не могла нічого зрозуміти, було темно і зовсім немає світла. Потім, він посадив мене на стілець і зв'язав руки та ноги, заклеїв скотчем рота. Я намагалася вирватися, але мені не вдавалося, незнайомець був надто сильним. 
- Ну ось ми й знайшли тебе - сказав хтось, це явно був чоловік з хриплим голосом. Мені стало дуже страшно, що я навіть припинила шуміти.
- Ти знайшов її?! - крикнув ще якийсь чоловік, який був десь у іншій кімнаті, бо голос лунав здалеку.
- Вона вже тут! - відповів голосно той, що був у цій кімнаті.
 Я почула, як почали наближатися кроки і від цього стало ще моторошніше, хто це мене викрав і навіщо? Що там думає Ігор? 
- Ще гарніше в житті, аніж на фото - сказав хтось, мабуть той що тільки прийшов у цю кімнату. Раптом, загорілося світло і я змогла розгледіти обличчя цих людей.
 Один був на вигляд років 30-40 не високий, з карими очима, темним волоссям і від нього віяло якимось злом. А інший був його протилежністю, гарний, молодий, голубоокий з явно накачаним тілом і також темними очима. Цих хлопців я раніше не бачила, але що це все означає?
- Що ти так втупилася на Артема? - крикнув кароокий, схоже цього молодого хлопця звати Артем.
- Відчепись від неї і залиш нас на одинці - попросив Артем, інший кивнув і вийшла. Спочатку Артем просто розглядав мене, а потім зняв скотч з рота і присівши на висоту моїх очей, зазирнув у них.
- Хто ви? Що вам потрібно? - прошепотіла я, мені було неймовірно страшно.
- Від тебе нічого, але твій друг Міша дуже погано з нами вчинила. Він кинув нас на гроші, а сам не хоче їх повертати, тому ти й тут, як приманка - пояснив Артем і хижо посміхнувся.
- З якого це переляку Міша вам щось завинив? Він ніколи не бере кредит чи щось таке - заперечила я.
- Кредит він й не брав, але брав наркотики, а гроші так і не повернув - сказав Артем, а я широко відкрила очі. Що? Міша і наркотики? Не може такого бути...
- Я не вірю вам, він не міг приймати наркотики - заперечила я, але щось погляді Артема підказувало, що він не бреше. 
- Повір, це справді так. Але знаєш, ти гарна і мені шкода тримати тебе у такому жахливому місці - промовив хлопець і провів своєю рукою по моїй щоці - Зараз ми зателефонуємо твоєму другові і запропонуємо дещо, можливо сьогодні ж і випустимо тебе. 
 Артем ще декілька разів кинув на мене свій довгий погляд, а тобі пішов. Щось мені не подобається це «дещо» яке вони запропонують Міші. Але що ж робити, я не збираюся тут довго сидіти. Артема довго не було, але десь через хвилин 20 він усе-таки повернувся і простягнув мені телефон, там я почула голос Міші.
- Нато, спокійно, зараз Артем тобі дещо запропонує і ти погодься, для тебе це буде тільки краще - запевнив Міша.
- Гаразд - коротко відповіла я і Артем вимкнув слухавку.
- Отже, ти повинна...