Глава 7

 Наталія

 День пройшов дуже нудно, зізнаюся, без Ігоря мені якось самотньо. Хоч і цілий день біля мене був і Михайло в школі і Сашко на зйомках, але ніхто з них не зможе мені замінити Ігоря. Зараз я йду додому після зйомок. Під час них Ігор поводив себе спокійно, я намагалася зупинити його, щоб поговорити, але він сказав, що я вже все йому сказала. Це було так боляче чути!  Що мені зробити аби повернути його?
 Зараз я переодягаюся і буду спускатися на кухню аби повечеряти. Сівши за стіл, я не звертала увагу на маму, а це було даремно, бо вона «спопеляла» мене своїм поглядом. 
- Ну? Ми з батьком чекаємо пояснень - сказала мама і лише тоді я подивилася на неї
- Тобто? Яких пояснень? - здивовано запитала я і переводила свій погляд то на маму, то на тата, але схоже він теж не розумію у чому справа
- Що ти маєш на увазі? - поцікавився тато і теж подивився на маму, яка задоволено посміхнулася
- Чому ми не знаємо, що ти зустрічаєшся з хлопцем? - мовила мама, а я лише підвела брову 
- Яким хлопцем? Ти щось плутаєш, у мене нікого немає - відповіла я і продовжила їсти
- З чого ти це взяла? - запитав тато
- Сьогодні я зустріла того самого хлопця, якого зустрічала тут біля нашого будинку раніше, Олександр здається, він сказав, що ви почали зустрічатися - пояснила мама, а я ледь не поперхнулася. Що? Що він собі дозволяє? 
- Це не правда! Я не знаю чому він так сказав! - обурилася я
- Не бреши! Ти будеш зустрічатися лише з тих, кого оберемо ми з твоїм татом - крикнула мама
- Я не брешу, ти віриш йому, а не рідній доньці? - ображено запитала я
- Я вірю фактам, а я вже давно помічала, як він біля тебе ошивається - відповіла мама, я обернулася до тата, шукаючи в нього підтримки, але він видав, що йому все одно
- Дякую, було дуже смачно - вигукнула я і встала зі столу, мені було дуже боляче чути таке від мами, тому я пішла в свою кімнату
 Чому він так сказав? Навіщо збрехав моїй мамі? Щоб це з'ясувати я подзвонила йому, хлопець довго не брав слухавки, але потім все-таки взяв.
- Ти взагалі збожеволів?! Навіщо ти збрехав моїй мамі?! - кричала я в слухавку
- Спокійно! Це лише для твого блага - сказав хлопець
- Для якого мого блага? Ти взагалі розумієш, що накоїв? Тепер мені кінець - казала я і вже почала плакати
- Тихо, я хотів аби ти нарешті припинила залежати від батьків і щоб вони зрозуміли, що ти можеш бути з ким захочеш - пояснив Олександр, але це не допомогло мені і не підійняло настрій
- Ти все зіпсував! Тепер мама готова мене вбити, бо вона хоче аби я зустрічалася з тим з ким хоче вона, мені кінець! - кричала я і плакала
- Заспокойся, може до тебе прийти? - запропонував Сашко
- Дякую, не потрібно - відмовилася я
- Я хочу допомогти - запевнив хлопець, а я закотила очі
- Ти вже допоміг, не потрібно - грубо сказала я і вимкнула слухавку
 Саме в такі моменти мені не вистачає когось, кому я можу все розповісти і та людина мене підтримає. В цьому світі я одна - мама мене ненавидить, друзів немає, Ігор покинув мене, Сашко я краще промовчу, лише тато, але я б не казала, що він може мене вислухати. Це дуже не приємно розуміти. Сльози самі покотилися по очах і я дала волю емоціям, тому розплакалася. Чому? Чому так тяжко? Я ж казала собі, не плакати, але ця біль не дає мені бути сильною.
 Пройшло ще три дні і за ці дні, я не виходила з будинку. Мені дуже не хотілося когось бачити, а тим паче бачити, як Ігорю на мене все одно. Зйомок не було, тому мені це було тільки на руку, але сьогодні вони вже є, тому доведеться піти. В школу я не ходила. Зараз я йду на зйомки і мені дуже не хотілося б там бачити Олександра, через нього мама тепер почала шукати мені хлопця, це мене сильно дратує а тато ніби цього не помічає. Вже давно я не малювала картини, немає натхнення. Зайшовши до студії, я одразу направилася в гримерку. Там я випадково наткнулася на Ігоря.
- Ой, вибач - мовила я і подивилася йому в очі
- Нічого, я піду - сухо відповів Ігор і пішов, навіть не подивившись на мене. Через це серце боляче стиснулося, але я зробила байдужий вираз обличчя, хоча це було тяжко
 Сьогодні в нас так би мовити романтичні зйомки, бо я буду по-перше в сукні і підборах, по-друге саме під час цих зйомок відбудуться перші поцілунки. Мені дали ніжно-жовту сукню і такого ж кольору підбори. Віка зробила мені ніжний макіяж і я подивилася в дзеркало. Через те, що всі ці дні поки я була вдома плакала, мої очі були доволі червоні, але Вікі вдалося приховати це під макіяжем. Я вийшла на знімальний майданчик де всі чекали лише мене. Ігор коротко подивився на мене, а от Олександр не відводив погляду. Це мене почало дратувати, але я лише посміхнулася і попрямувала до хлопців.
- Отже, я сподіваюся, що ми встигнемо зняти цю сцену за дві години максимум, тому. Починаємо! - скомандував режисер і ми всі стали по своїх місцях
 Все йшло добре, навіть занадто, хоч мені було не приємно цілуватися з Сашком, все одно доводилося. Під час цього я помітила, що Ігор просто таки спопеляє мене поглядом і це змусило мене посміхнутися куточком губ. 
- Знято! - крикнув режисер і ми зупинилися - Молодці! Я дуже радий, що обрав саме вас. Ви чудово граєте 
 Ми пішли переодягатися, а тоді по домівках. Я дуже хотіла аби Сашко не наздоганяв мене, але на жаль, хтось торкнувся позаду мого плеча.
- Сашко? Вибач, але мені зараз не до тебе - сказала я і намагалася прибрати його руку, але торкнувшись її, я зрозуміла, що це не його рука, а Ігоря. Тоді я моментально обернулася і зустрілася з такими рідними голубими очима - Ігор?
- Я гадаю, що нам потрібно поговорити - сказав він, я кивнула і ми пішли до кав'ярні. По дорозі, ми не зронили ані слова, але я навіть не знала б що сказати, бо в мене зараз бушує багато емоцій.
- Щось ти будеш? - запитав Ігор, коли ми сіли в кав'ярні за вільні місця
- Так, латте - відповіла я 
Ігор пішов і замовив нам кави, він поставив переді мною мою каву і сів. Я нервово закусила губу, бо дуже хвилююся.
- Нато, ти любиш Олександра? - несподівано запитав Ігор
- Ні - одразу сказала я, хлопець пильно подивився мені в очі, а тоді з полегшенням видихнув
- Я знаю, коли ти брешеш, але зараз ти схоже кажеш правду - мовив він - Але тоді чому ти погодилася на це?
- Мені потрібні гроші. Я хочу з'їхати від батьків, бо вже не можу терпіти поведінку своєї мами. Вона кожного дня мене ображає і з кожним разом все сильніше - розповіла я і опустила очі - Татові на це байдуже, а я маю це терпіти.
- Чому ти не попросив грошей у батька? - запитав Ігор і серйозно подивився на мене, надпивши свої кави.
- Не хочу аби мама потім казала мені ніби я нічого не можу сама зробити - відповіла я 
- Пробач, що не вислухав тебе - мовив Ігор і взяв мене за руку
- Ні, ти не винен. Це я мусила тобі розповісти - сказала я і подивилася на хлопця, він посміхався мені і від цього стало так тепло і добре - Мир?
- Так - сказав Ігор і легенько поцілував мою руку від чого я зашарілася
 Ми ще трохи посиділи і поговорили, а потім Ігор провів мене додому. Я така рада, що ми з ним помирилися! Тепер прямо на душу легше стало. Ігор став для мене дуже важливим, як друг...хоча....можливо й більше? 
- Де ти шлялася? - крикнула мама, коли я тільки переступила поріг будинку
- Я на зйомках була, ти ж знаєш - відповіла я і почала знімати взуття і верхній одяг
- Через ці твої дурні зйомки доводиться відміняти фотосесію! Закінчуй з ними - продовжувала кричати мама, а я лише закотила очі на її слова
- Нічого я не буду кидати, але навіть якщо й доведеться, то я припиню ходити на фотосесії! - таким ж тоном відповіла я
- Як ти смієш! Ми з батьком усе робимо для тебе, а ти така не вдячна - голосно сказала мама і дала мені ляпаса. Я моментально охопила щоку руками, від різкого і пекучого болю, я зі злостю подивилася на маму
- Знаєш що?! Краще б ти мене не народжувала! Або ж здала в дитбудинок! Я ненавиджу тебе - кричала я і тоді побігла до своєї кімнати. Одинока сльоза скотилася по щоці, але я швидко їх витерла. 
 Набридло плакати! Але цей ляпас я ніколи не забуду! Тепер я готова на все, аби з'їхати звідси і ніколи не повертатися.  Зайшовши до кімнати, я закрила свої двері на замок, аби ніхто не заходив і одразу підійшла до свого великого дзеркало, який показував відображення у повний зріст і подивилася на свою щоку. Вона жахливо опухла і почервоніла. Клас! Як мені у такому вигляді завтра йти до школи?
 Зранку я одразу прокинувшись, підійшла до дзеркала, але краще я б цього не робила. Бо побачивши свою щоку, вжахнулася. Вона була дуже опухша і вся синя. Тому я вирішила, що до школи не піду. Переодягнувшись у домашній одяг, я закрила свою щоку шарфиком, це вийшло не дуже вдало, але хоча б не видно. На кухні нікого не було, тому я спокійно зробила собі чаю і сіла його пити, але не тут було. До кухні забіг тата.
- Привіт, чому не збираєшся? Що це в тебе за шарф? - поцікавився він.
- Привіт, ем....це такий аксесуар, а до школи я не піду, бо мені щоб погано - збрехала я. Мені не дуже хочеться казати татові про, те що зробила мама, бо якщо вона про це дізнається, мені буде гірше.
- Ану зніми шарф! - скомандував тато.
- Та ні, навіщо - почала мямлити я, тоді тато сам його зняв і широко відкрив очі коли побачив мою щоку.
- Хто це зробив? - суворо запитав тато, від його тону мені стало доволі страшно, тому я вирішила зізнатися.
- Мама - прошепотіла я.
- Доню, можеш залишитися вдома - мовив тато і обійняв мене, я міцно притулилася до нього і була рада, що він вирішив підтримати мене.
 Тато пішов на роботу, а я вирішила піти в вітальню і подивитися фільм. Мама теж пішла до свого магазину і повернеться десь об 15-16. 
 Коли на годиннику було 14 годин, мені зателефонував Ігор, спочатку я здивувалася, але слухавку взяла.
- Привіт - привіталася я.
- Привіт, а чому тебе немає в школі? - поцікавився хлопець.
- Та так, мені трішки погано, тому я вдома залишилася - збрехала я. Мені дуже б не хотілося йому брехати, але казати правду теж не варіант. 
- Що трапилося? - серйозно запитав Ігор
- Все добре, справді - запевнила я хлопця
- Ну добре, тоді бувай - попрощався Ігор і скинув слухавку.
 Через хвилин 20 після дзвінка Ігоря до будинку в двері хтось подзвонив. Я насторожилася і одягнула шарф. Для мами ще рано і для тата також.  Хто це може бути?