Глава 1

 Наталія

  День в школі пройшов, як завжди. Тільки знаходилася хоч якась можливість пожартувати з мене або поговорити зі мною - однокласники одразу кидали мені якісь образливі  слова. Я вже звикла і ззовні виглядаю стійкою і не зважаю на їхні слова уваги, але всередині вони дуже зачіпають мене і мені дуже боляче їх чути, але якби так не було я мушу забути про них. Якщо я розкажу про це батькам - вони лише посміятися і скажуть забути про них, бо я мушу думати про навчання або про те, яку краще сукню одягнути для нової фотосесії. Батькам все одно чи мені погано чи добре, для них я лялька, яка виконує їхні завдання. Але я також жива людина, яка потребує турботи і піклування!
- Скільки я тебе повинна чекати?! - грубо крикнула мама, коли я зайшла до будинку
- Вибач - все що змогла з себе видавити я
- Швидко зберися і зараз поїдемо на фотосесію, а потім потрібно зайти в магазин і купити тобі новий одяг для вечірки на честь п'яти років магазину "M&S" - попередила мама і я лише спокійно кивнула та пішла збиратися. Так, як сукня в якій я буду фотографуватися буде в фотозоні, я зараз одягнуся в зручний одяг, а там вже переодягнуся. Але все одно, мама хоче, щоб я постійно виглядала гарно і немов з журналу.
  Я одягнула звичайні чорні штани на високій посадці і бежевий светр, взула свої чорні кросівки на високій підошві. Хоч я доволі висока на зріст - 178 - але високе взуття просто обожнюю. Мама вже чекала мене знизу і сказала поквапитися, бо фотограф може не чекати мене.
- Пф, нехай і не чекає - пробурмотіла я коли одягала пальто
- Що ти там бурмочеш?! Давай швидше - кричала мама
 Коли я одягнулася мама потягнула мене в свій автомобіль і ми поїхали на студію. Там вже всі чекали на нас, але сказали, що ми приїхали вчасно, тому я можу не хвилюватися, а спокійно переодягатися. Мені дали довгу темно-синю сукню з різними стразами і блискітками, також я взула сині туфлі на підборах. На них я ледве дійшла до фотозони, бо вони були високі і через це на них було тяжко ходити, але всім на це все одно, їм головне, щоб вийшло гарна фото. Візажист зробила мені гарний макіяж і допомогла з зачіскою. Коли я була готова, мене почали фотографувати і після довгої фотосесії, мамі нарешті сподобалося одне фото, тому я могла переодягатися в свій звичайний одяг.
- То що? - поцікавилася я і підійшла до фотографа. Це був молодий хлопець, років 20-22 і він завжди добре до мене ставився
- Наташо, Ви, як завжди неперевершена - сказав він і я сором'язливо усміхнулася
- Дякую, то ви обрали фото?
- Так, ось - мовив фотограф і протягнув мені фотоапарат. Я подивилася на фото, які ми зробили і вони були такі ж самі, як і усі інші, лише змінила сукню. Це не справжні мої емоції, а лише фальшива усмішка. Я важно видихнула і відала фотоапарат
- Доню, ми вже йдемо! Ще потрібно навідатися в магазин! - крикнула мама і я кивнула їй
- До побачення - попрощалася я і пішла за мамою. Я відчувала, як фотограф спалює мою спину своїм поглядом, але не обернулася, бо мені здається це було б зайве.
  Ми зайшли до магазину і мама, як завжди насварила консультантку за те, що вона нібито не правильно розклала одяг, бо для мами потрібно, щоб все було ідеально! Я не розумію, як всі працівники її терплять? Мабуть, як і я - через силу.
  Поки мама розмовляла з працівниками я вирішила дістати телефон і побачила там одне не прочитане повідомлення від Ігоря. Коли я відкрила його, то вжахнулася, він написав: "Ну що, крихітко? Завтра пограємося". Мені стало дуже страшно, але батькам я не можу розповісти.
- Ходімо! Ти чуєш мене?! - кричала мама 
- Так, я йду - швидко відповіла я і пішла за мамою
 Ми сіли в автомобіль і поїхали додому, всю дорогу в мене з голови не  могли вийти думки про те повідомлення. Мені страшно, бо вони можуть вчинити будь-що. Але добре, що я вже скоро закінчу школу і забуду про них. Ще мене лякає те, що мені вже є 18, як і багато кому в нашому в класі, через це я не можу захиститися тим, що я неповнолітня. 
  Коли ми доїхали до будинку я одразу пішла в свою кімнату і там переодягнулася в звичайну футболку і старі штани. Поки в мене є трохи вільного часу, я вирішила трохи помалювати. Так, я маю таку слабинку, як малювання. Особливо я обожнюю пейзажі і натюрморти, але моя мама каже, що це марна трата часу і в цьому немає нічого гарного. А тато на диво підтримує цю ідею, бо він сам обожнює малювати. З татом у мене кращі стосунки, аніж із мамою, але я не можу назвати їх ідеальними, або хорошими.
  Сьогодні я вирішила намалювати зимовий пейзаж лісу. Давно хотіла, але все ніяк не доходили руки. Отже, мені потрібно буде багато відтінків коричневого і бажано й білого. Я почала мудрувати над кольорами і картиною і вже через дві години, коли картина була намальована на половину, я вирішила відпочити і сісти за домашнє завдання. Поки я його робила, пройшло багато часу, тому можливо вже потрібно йти вечеряти, але мама сама кличе мене коли час.
- Нато, їсти! - почула я голос знизу. Всі часто називають мене Ната, бо це скорочене ім'я Наташа. 
  Я швидко встала і спустилася на кухню. Там вже сиділи і тато і мама, тому я коротко привіталася і сіла їсти. Вечеря вийшла дуже смачною, бо як би там не було, але моя мама справді смачно готує.
- Нато, скільки разів я просила не одягати цей мотлох? - запитала мама і піднесла до рота шматок м'яса
- Вдома мене ніхто не бачить, тому я можу одягати те, в чому мені зручно - спокійно відповіла я і подивилася на тата, він кивнув мені і я легенько йому посміхнулася
- Яка різниця де ти? Дівчина має бути весь час гарною. А раптом до нас хтось зайде і побачить тебе в цьому? - грубо сказала мама
- Я все одно буду носити це вдома, мені зручно 
- Ти що знову малювала? Залиш це заняття, краще уроками займись! - крикнула мама
- Якщо їй подобається нехай малює - вступився за мене тато і я була йому щиро вдячна за це
- Малювання нічим їй не допоможе в майбутньому, а от навчання так - сказала мама і подивилася на мене
- Дякую, я наїлася - промовила я і пішла до себе в кімнату. Таке весь час відбувається за вечерею. Мама постійно до мене прискіпується, а тато іноді може підтримати її, але чесно кажучи, це буває рідко, бо схоже я справді йому дорога, бо останнім часом він часто почав спілкуватися зі мною і допомагати. 
 Так, як я вже доробила уроки, я пішла домальовувати картину. Але чесно кажучи, з голови в мене не йшло те повідомлення і погані думки про те, що він може мені зробити. Та будь-що! І це мене найбільше лякає. 
 Зранку я прокинулася доволі рано, тому мало багато часу, щоб зібратися. Я сходила в ванну, поснідала, одягнулася і зробила легенький макіяж. Коли я була нарешті готова, вийшла з будинку і сьогодні вирішила піти пішки. Зазвичай мене завозить до школи або ж мамин водій або вона сама, але сьогодні я хотіла подихати свіжим повітрям. По дорозі мене хтось зупинив і моя спина торкнулася холодної стіни.
- Ну привіт - сказав Ігор, який поставив руки з обох боків від мене
- Що тобі потрібно? - запитала я, але в середині мені було страшно почути відповідь
- Ти 
- Навіщо?
- На фото ти така гарна, тому хочеться самому у це переконатися, бо поки не дуже віриться - познущався Ігор, а я вліпила йому сильно ляпаса
- Відчепись! - крикнула я
- О, крихітно, то ти маєш зубки. - посміхнувся він і почав знімати мою вітровку
- Що ти робиш?! - крикнула я і просто не могла стояти і нічого не робити, тому вдарила хлопця в живіт і той скорчився від болю, що дало мені змогу втекти.
  Я чимдуж побігла до школи і одразу забігла в кабінет, вчителька здивовано на мене подивилася і спитала чи щось трапилося, але я сказала, що все добре і сіла за свою парту. Тепер Ігор ще більше буде мене ненавидіти, але просто стояти я також не могла. Я обов'язково розповім про це татові, бо тримати таке в секреті я більше не можу, мені набридли ці знущання. Урок почався, а Ігоря ще й досі не було, але чекати його довго не довелося, бо через 15 хвилин після дзвоника хлопець зайшов до класу і одразу вбивчо подивився на мене, я лише опустила голову і вдала, що щось уважно читаю у підручнику, Ігор пройшов повз і сів поряд зі своїми друзями. Добре, що сьогодні я сиділа зі своєю подругою, а не сама, бо тоді мені здається, було б набагато гірше.
  Весь інший день Ігор мене не чіпав і це мені здалося дуже підозрілим, але все що я робила - це сподівалася, що він хоча б сьогодні мене більше чіпати не буде. Після уроків, я вирішила покликати маминого водія, щоб він відвіз мене додому, бо я все ще переймаюся. Коли я вже вийшла за територію школи і побачила автомобіль, мене зупинив Ігор, боляче взявши за руку вище ліктя.
- Ай! - вскрикнула я, бо це було дуже боляче
- Замовкни! Ти ще відповіси за те, що зробила вранці! - пригрозив Ігор і відпустив мене, я злісно подивилася на нього і поспішила до автомобіля швидким кроком
- Добрий день, у Вас все добре? Хто цей хлопець? - одразу почав розпитувати водій і це починало мене бісити
- Добрий, не важливо. Поїхали скоріше - попросила я і подивилася у віконце автомобіля, Ігор стояв і дивився злісно в слід автомобілю
"Що йому потрібно?" - подумки запитала у себе є, але на жаль не знаю відповіді
 Коли ми нарешті доїхали до будинку,  я подякувала водію і майже побігла до своєї кімнати. Одразу зайшовши, я переодягнулася і коли надягнула свою стару футболку, помітила синець на тому місці де мене тримав за руку Ігор, я торкнулася його і вскрикнула від болю. Але одразу замовкла, коли почула що хтось проходить повз моєї кімнати, я почекали поки цей хтось піде і зціпивши зуби пішла на кухню. Там на щастя нікого не було, тому я взяла мазь від синців і усіляких подряпин і намазала нею болюче місце. Це було тяжко, бо рука почала сильно боліти і чомусь оніміла, але через деякий період часу я знову почала її відчувати і сіла робити уроки.
  Коли я завершила, то сіла і вирішила, що мені не потрібно розповідати про Ігоря татові, бо що він може зробити? Піти поговорити з ним, але це буде тільки гірше, бо всі будуть казати, що я ябіда. А мені цих проблем не потрібно. 
- Вечеря! - почула я мамин голос і спустилася на кухню. Але я ще не зайшла до кухні, бо побачила, що моя мама там не одна, а разом із тим чоловіком, який підписав контракт і тато. Я не знала, що мені робити, але переодягнутися це точно, бо якщо я вийду у цьому одязі, то моя мама мене вб'є. Я швидко одягнула більш менш гарний і зручний одяг і як ні в чому не бувало пішла на кухню
- Доню, до нас на вечерю завітав Павло Степанович - солодким голосочком сказала мама і кивнула мені роки ніхто не бачив
- Можна просто Павло - промовив цей чоловік і почав відверто мене розглядати, від чого мені стало не зручно, тому я пройшла повз і сіла за свій стілець за столом
- Добрий вечір, рада вас бачити - збрехала я і посміхнулася цьому чоловікові
- Я також, що ж давайте будемо їсти, бо чесно кажучи я зголоднів - сказав Павло Степанович і усівся за стілець
- Так, звісно - швидко мовила мама і почала розставляти їжу, тато сів за стіл і вочевидь йому також було не дуже приємно сидіти в компанії Павла Степановича
- Що ж, ви казали, що хочете нам щось важливе сказати? - запитала мама 
- Ах так, я хотів сказати, що мені дуже сподобалася Наташа - промовив Павло Степанович і я ледь не поперхнулася...