Загадки повсюди

***

Високі пальми, що тягнуться до неба, прохолодний вітер обвіває гарячий пісок. Розпалена сонцем дорога манить пізнати швидкість. Вона ховається поміж скелями, приховується піском. Збурхує течію Нілу. Після древніх розгадок буття хочеться освіжити думки. Сідаю за кермо байка і вдихаю в себе швидкість вітру. За спиною лишаються вічно загадкові піраміди, яких скоро оповиють вечірні промені. Я лечу по дорозі, бажаючи поглинути її чергові таємниці. Взлетіти, дістати до вершечок тих пальм, які самотньо лишились стерегти вечір. Прохолода б'є по тілу, хоча денна спека вагається йти.

Ось широка дорога, як в'юнка стежка, приводить мене до берега. Я гальмую, знімаю шолом та покидаю свою ластівочку. Позбуваюсь взуття, занурюючи пальці в гарячий пісок. Обіймаю себе за плечі, стою мить. Небо починає пагряніти, сонце повільно опускається, залишаючи догляд пустелі на вічні піраміди. Доки не спізніло, занурюю ноги в море. Проходжусь вздовж берега. Лювлю себе на думці, що мільйони людей тут пережили те, що я. Намагались збагнути сенс всього, що тут відбувається, розгадати вічні загадки, що затаїлись в цих місцях в кожному закутку. Комусь вдалося?

Морський приз приводить думки до тями. Нікому не вдалося. Все знає лиш палюче сонце та вічні піраміди.

Оговтуюсь. Вмивши лице, підхоплюю разом із шоломом куртку та накидаю на плечі. Видихаю та повертаю кермо до чергової загадки.

Прокидаюсь.

***

Що за невідоме прокляття лоскоче мені ніс? Вб'ю за те, що зіпсував такий сон! Що змушує мене прокинутись в таку рань? Чи не рань? Бо щось сильно в очі сліпить. Голова важка, я хочу знову провалитись в свої марення, проте щось змушує мене вийти з того стану. Чиїсь пальці гладять мою щоку. То я не одна? Цей факт змушує мене розклеїти повіки.

Твою ж...

- Ярік! Ти як тут опинився?- Святі Небеса, а я думала, що це сон!

- Ти ще б запитала, хто я і що я тут роблю.- Дорікнув хлопець і сонно усміхнувся.

- А деяких я таке питала...- ЧОРТ! Чому я спросоння така неадекватна?! Геніально, що ще можна було сказати хлопцю, з яким спала! Чомусь при усвідомленні цього так приємно тенькнуло в серці.- Тобто...- я нервово потерла чоло,- де твоя футболка?- здивовано вирячилась я.

- Ти вчора зняла,- зауважив Ярослав, пропустивши повз вуха мої попередні слова. Дурепа. Та наші речі розкидані повсюди.

- Гаразд, тоді вже не питатиму, чому в тебе шия поцарапана.- Повторити? Так. ДУРЕПА. Сама ж досі відчуваю його губи на своєму тілі. В очах ще реально сфінкси скачуть. І це не археологічна пам'ятка, а справді коти шкребуть мізки, нагадуючи про суперечку, яку ми з Яром вчора так і не довели до кінця.- Не розумію, хто кому в результаті відімстив?-Запитала я себе вголос.

- Ми обоє були в ударі.- Підтвердив, а я усміхнулась. Нарешті, казанок починав працювати. Я повернулась до хлопця і нависла над його обличчям.

- Ти вибач мені за останні дні. Просто все дуже нервувало.- Я ніжно поцілувала його губи в знак вибачення, тим часом обвівши поглядом те, що вчора встигла обмацати.- З братом сваритись не хочеться, а Лізу краще не нервувати. В інших свої проблеми. Ти став віддуватися за всіх.

- А я думав, що ти перевіряєш мене на міцність,- усміхнувся Яр і прошепотів у губи,- як бачиш, я не довго протримався,- і ми знову безперестанку цілувались. Як же добре. Подумати не могла, що з нами таке відбудеться. Я погладжувала його шию, доки хлопець цілував мої щоки, дотиками досліджував мою шкіру. Проте враз зовсім трохи відсторонився, наче його щось потривожило,- Ксю, ти справді ще зустрінешся з тим чуваком?

Я насупила брови, не одразу зрозумівши, про кого мова. Важливо питати це просто зараз?

- Ти казала, що ще зв'яжешся з ним, правда?

- З Макаром? Він хоч і балабол, але мій друг.-Чомусь стала я на захист хлопця.

- Мені здається, що він так не вважає.- Яр важко видихнув.- Ти не зустрічатимешся з ним.

- Ей!- Розізлилась я.- Конспіратори бісові, мене контролювати не потрібно!

- Ксю,-мовив Яр, йому важко давались подальші слова,- я не знаю, скільки в тебе до того було залицяльників через твою популярність в блозі і пошук пригод, але зараз я знатиму про кожного, з ким ти контактуєш.- З гіркотою в голосі говорив мені хлопець. Яра це серйозно так хвилює? Та я вже давно лиш його! Задоволено зашкірилась.

- Ревнощами попахує.

Чому він не розуміє, що мені ніхто більш не потрібен? Скручуй намети, Ксю, відвертий флірт зі всіма переходить на другий план. Нервувати Яріка не хочеться, сама ж ревнива до мурашок. Тільки згадати, як я його до Талі ревнувала! Комедія.

- Саме так. Бо лише мені має належати ця сяюча усмішка.

Ярослав заграбастав мене в свій полон, наче ящик цукерок, і насолоджувався, ні з ким більш не поділившись. Колишні дотики тепер по домашньому приголублювали, а не "десь ненароком зачепили, аби лиш торкнутись". Ласували одне одним обоє, як зажерливі коти. І я забула про все на світі, якби незрозумілий шум з коридору. Ми вдома не одні? Чорт, невже Ілля? Як ще так він після гулянки тут? Не занесло на ніч в гості чи, бува, не дай Боже, до Лізи?

Він не має сюди зайти! Звісно, брат знав, що я проводжу час з хлопцями, іноді навіть вдома, в мене в кімнаті, проте, всяке буває! А якщо він поцікавиться, як я і чи взагалі вдома? Ще й не пам'ятаю, де я телефон загубила. А шум все наближався.

- Ярік, ховайся в шафу!- ще тільки ступору коханця надодачу не вистачало. Якщо Ілля взнає, що я сьогодні була з його другом, це ж як він відреагує? Краще не думатиму.

- Ксю, ти нормальна? Нащо?- А мій "колега" не розуміє рівня ситуації і думає, що я жартую.

- Я серйозно, Яр! Ти хочеш, щоб нас брат засік? Лізь давай!

- Ксюша, ми дорослі люди! Гадаєш, я з другом не домовлюсь?- Я криво подивилась на нього і поглядом обвела все навколо. В кімнаті безлад, повсюди наші речі, голий Ярік, я на ньому. Вже бачу, як брат ось так з потенційним зятем теревенить. Мила обстановка, жесть.- Гаразд,- коли, на щастя, шум в коридорі вщухає, я сідаю поруч хлопця, Ярік бере свій телефон з тумби і почав щось нишпорити.- Алло, здоров, Ілля.