Загоєння обпечених крил

В піднесеному настрої їду додому, бо Ілля чомусь добивався мене дзвінками, як ніколи. Не може такого бути, щоб після чудового дня ввечері були якісь погані новини. На душі було лоскотно від передчуття чогось тривожного. Вийшовши з таксі, лечу в будинок, де мене одразу зустрів незадоволений Ілля.

- Ну що, натворила ти, а розгріб по повній я, так?- Одразу в вітальні запитав мене брат, а я від несподіванки присіла на диван. Хлопець вийняв з кишені якусь картку з папірцем і поклав на стіл.

- Це що?- Не в розумінні нічого, розгубилась я.

- Твої водійські права.- Я впилась поглядом на стіл. Тобто... Чому вони в Іллі? Як взагалі в нього опинилися? Та що тут відбулося за той день, доки мене вдома не було?!

Я, злегка тремтячими руками, беру документ в руки, не вірячи, що нарешті він в мене. Наче хотіла пересвідчитись, що це тепер точно належить мені.

- Ти отримала те, що маєш, тож тепер вільна від роботи.

-Що?!- Я перевела шокований погляд на Іллю, який сів на диван навпроти з гірким лицем і не дивився на мене.- Всенсі, що сталося?

- Батьки взнали, де ти працюєш. Взнали про все, і про вечірку в домі теж. Вони мені поставили умову: ти отримуєш все, що хочеш, при тому вступаєш за мною в батьків бізнес, або ж втрачаєш все. Вибір такий, який був у мене.- Тихо договорив брат і замовк. В той момент від почутого в мене все провалилось в безодню, з якої немає виходу. Нескінченність. Знову ця історія повторилась. Знову ми постали перед якимось фактом. Колись, як Ілля мав іти вчитись на те, що хотів, йому батьки обрізали дорогу. Адже це не виглядає престижно, коли старший син не вступає в бізнес і керівник залишає компанію без правлячого нащадка. Тож брат не мав вибору, адже, якби він відмовився, йому, тоді ще не маючому доступ до якоїсь частки грошей, не дозволили б мати мотоцикл та займатись улюбленими справами.

Я гадала, що все мине. Що хоча б мама заступиться за дочку і зрозуміє, що її душа не лежить до бізнесу. Адже я попереджала, коли чогось хочу, доб'юсь сама. А вони мене тягнуть до себе?! І мені крила обрізають, знаючи, що я маю плани на майбутнє? Що я хочу довчитись ці роки і заснувати власний туристичний холдинг? І те, що в моїх планах самотужки зароблений транспорт? Та взагалі те, що я маю свої плани! Невже все настільки байдуже?!

- Вони казали, що скоро повернуться, бо ми, начебто не справляємось тут.

- Це знущання?- Зі сльозами на очах викрикнула я. Мене позбавили роботи! Позбавили шанс на мрію! Я зі злості кинула документи на стіл і закрила обличчя руками. Брат одразу підлетів до мене і, сівши поруч, загріб в свої обійми. Лиш він мене зараз розуміє, як ніколи, адже пройшов через цей шлях. І я не маю вибору. Адже, якщо я відмовлюсь від сімейної роботи, мене позбавлять усього, що мала.

Я гірко заридала. Яке ж це болісне відчуття, коли твої мрії розірвують, як клаптики тонкого паперу, який до дого здавався міцним. Невже статки та статус можуть бути настільки важливими?! Я вперше в житті настільки зненавиділа батьків, які ніколи мені ними й не були. Їм просто потрібні були спадкоємці, якими б вони керували.

-Тс-с, тихенько, мала, чуєш? Ми щось вигадаємо, обов'язково.- Я незнаю, скільки часу ми просиділи отак, доки мої сльози не засохли на щоках, а думки бились чолом об стінку від безвиході. Дана ситуація не приймалась моїм бажанням. На щастя, Ілля не запитував в мене нічого про те, як пройшло моє тренування і де я була. В нього самого роїлось чимало думок на рахунок всього, що з нами відбувається. Я й непомітила, як надворі потемніло. Ілля вмовляв мене повечеряти хоча б чимось, але й сам не горів бажанням. Після декількох годин ниття, я мовчки пішла в свою кімнату. Брат не збирався мене полишати, що трохи радувало. Я скрутилась клубочком на ліжку і в черговий раз не могла миритись з тим, як підступно мене позбавляють всього. Не можу легко здатись, мене всю гризе зсередини. Ілля лягає поруч мене. Так і засинає.

Ранок кращим не видався. Аж до обіду я не зронила ні слова, будучи в своєму трансі думок. Не їла, ні з ким не говорила та не виходила на зв'язок, а це для мене справді дикість. В результаті мій телефон забрав Ілля. Він якось намагався підбадьорити, проте не сильно допомагало. В результаті, я від стадії "жалію себе" перейшла на стадію "все на зло". Тож коли зранку мала висвічувати свою фізіономію в офісі батька, із задоволенням байдикую вдома. Точніше: валяюсь на ліжку вареником. Навіть вдалось трохи подрімати, коли до нас додому приїхав якийсь там менеджер власною персоною, ще й з подаруночком від батьків. Фелікс Юрійович, як представився цей тип, приїхав сюди за наказом тата, аби мене ввели в курс всіх справ нашого бізнесу. І для мотивації татко виконав свою першу умову: за словами Фелікса, біля наших воріт вже стоїть залізна лялечка, яку я так добивалась. Тут мене аж пересмикнуло.

Це все типу, аби я побачила, що можу втратити, якщо відмовлюсь від умови працювати, де зазначено? Я лиш хмикнула. Це все низько. Навіть не збираюсь оглядати цей "подарунок". Маю гордість. А цього працівника Фелікса потрібно відправити негайно подалі, бо я не збираюсь ні з чим ознайомлюватись! Навіть в дім не пускаю, так і стоїть на порозі, як статуя.

-Ви знаєте, давайте я краще сама пізніше в офіс приїду і ми все обговоримо, бо мені зараз незручно. Погано себе почуваю. Мабуть, десь простудилася.- За логіку мене похваліть, адже де тут в спеку застудитись можна?! Доки цей радник щось там мимрив, повз нього неочікувано звідки прослизнув Ярік з Іллею.

- Добридень. Вибачте, я до Іллі по одній важливій справі.- Швидко протараторивши це і підморгнувши мені, хлопець втік до вітальні, а за ним і Ілля, непомітно смикнувши мене за руку. Вони знову щось задумали?

Я натякнула своєму співбесіднику, що все ж з'явився гість і не можу прийняти Фелікса, бо незручно. Тож швидко відпровадивши набридливого дядька, я видихнула. Що ж, Ярік, врятував!

Не маючи настрою на якісь розмови (я навіть Лізу цілий вечір уникала!), я швидко прошмигнула до себе в кімнату і лягла на ліжко. Така собі ізоляція. Тож навіть видихнути не встигла, як до мене залетів Ярік. Один.