Посвята у водії

Ілля сів поруч мене на дивані та усім своїм видом показував, що підтримує мене. Я видихнула і взяла в руки телефон.

-Можливо тобі випити для хоробрості?- Не обділив мене брат мудрою порадою.

- Хороша в тебе підтримка! - "Подякувала" я та набрала номер батьків. Під час гудків я сиділа, як на голках, і брат також, та коли я почула мамин голос, протарахкотіла:

- Мам, як ви там?

- Нормально, нещодавно на дайвінгу були. Зараз трохи зайняті, щось термінове?

- Та просто нудьгуємо. Хоча не все так і погано. Є одна новина.- Довго я не тягнула і після цього я ледь нігті гризти не почала.

- І що ж? - Почула я голос тата.

- Та я всього лиш влаштувалась на роботу!- Промовила я це батькам, як свій смертний вирок і боялась уявити, як вони відреагують. Першим, звісно, відгукнувся батько:

- Навіщо цей офіціоз, Ксені? Я ж казав, давай краще тебе в сімейний бізнес прилаштую, як Іллю.- Починається! Я в черговий раз закотила очі. Впевнилась, що розмова знову піде по колу. Батькові потрібні спадкоємці в бізнесі, а не "непутяще" чадо. Іллю якось зміг затягнути, проте йому хоч це подобається, а от мені - дзузьки! Дулю! Чорт раз-два я туди попруся, ніхто не керуватиме моїм життям.

- Невже так важко послухатись слова батьків?- Вставила свої п'ять копійок мама.- Або, зачекай! Можливо, ви щось натворили і вам потрібно відпрацювати? Що там коїться вдома?

- Мамо, заспокойтесь!- мені вриваєтьмя терпець.- В нас все нормально, я влаштувалась туди, де мені подобається і я якось проживу без вашої бізнес компанії! Вдома теж все добре, Ілля слідкує. Благаю, не нафантазуйте там нічого!- Все, моїм нервам можна пам'ятник ставити. Ще трохи і я перейду на крик. Ну невже ніхто не враховуватиме моїх думок та бажань?!

-До речі, а де зараз Ілля?- Запитав батько, а мої і брата очі округлились. Я подивилась на нього нервово, а він, запанікувавши, розмахнув руками, ніби його тут нема.

- Таак... На роботі, де і має бути!- Своїх не здаємо! Після моїх слів Ілля подивився на годинник і його очі стали ідеальної округлості. Він, зірвавшись з місця, побіг збиратись, як я зрозуміла, на роботу. От працівник! Після цього я з батьками ще перекинулась декількома фразами і вони як завжди мені сказали, щоби я не наробила дурниць і все було добре до їх приїзду. Я з великим полегшенням кинула слухавку. Терпіти не можу такі розмови з батьками, наші розбіжності надто великі. Я сама обиратиму своє майбутнє. Якщо комусь не подобається - це не мої проблеми. Хіба життя не призначене для того, аби воно було заповнене дахозносними спогадами? А не буденністю та непримітивною роботою? Адже, не дарма ж я ношу звання однієї з Обезбашених!

За мить мої роздуми перериває прихід брата, що вже привів себе до ладу і взяв телефон зі столу.

- Як думаєш, в салоні мені нічого не скажуть, що я на декілька годин запізнився на роботу?

- Ти там начальник, Ілля!- Я хмикнула.- Хто тебе батькові здасть? Не сміши мене. Тим паче, ти ж телефонував туди і розпитував про справи. Я ж надіюсь, ти там працюєш, а не з клієнтками теревениш?- Запитала я, а брат звів брову:

- А ти ніби не знаєш, як ведуться справи в твого брата-холостяка.

-Ну, дечого не знаю, - сміючись, сказала я,- наприклад, часом не через Катю ти цілий ранок замріяний ходив?- Примружила я очі, що означало "здавайся, ти попався!".

- А якщо не через неї, то що?- з нотками злості сказав Ілля, ніби не радий тому, що я лізу в цю справу. Але мені ніскілечки не соромно!- Ти краще подумай і поясни мені, нащо Яріку твій номер?- Кому?! Ярослав просив в брата мій номер телефону? Невже він думає зі мною зв'язатися на рахунок...

- А це не твоя справа!- Гордо сказала я з усмішкою.- Просто ще є на світі добрі люди, які не проти допомогти бідній дівчині підкорити двохколісний транспорт. Навідмін від декого!

-А я вже подумав, що чогось не знаю про вас!- Хлопець засміявся на всю кімнату.- Та Яр не знає, на що він підписався, бідні його нерви! А ти, Ксю, сильно не радій, не забувай, що в тебе тепер робота.

- Моя зміна від восьмої до шістнадцятої. Я все встигну, от побачиш!- Запевнила я брата, та він лише махнув рукою та зібрався й поїхав на роботу. Я змогла одержати собі неповну зміну, тож буду мати вільні вечори для тренувань. Можливо, ідея зі заробітком коштів ще й перед навчанням, коли я живу у достатку, є повною маячнею, проте мене буде брати гордість за те, що я змогла щось важливе зробити в своєму житті.

І сьогодні я його вирішила трохи прикрасити хорошим настроєм та новими обновками. Тож після обіду ми з дівчатами, а саме я, Ліза, Катя і ще одна подруга Настя пішли грабувати магазини. В переносному значенні. Дівчата згрібали пакунками все, що криво лежало чи гарно блистіло, тож місцеві сороки могли спокійно відкривати полювання на цих богинь пафосу. Моя ціль була одна - крутий, сексуальний та зручний одяг для катання на мотоциклі. Звісно не обійшлось без комплекту мого улюбленого спортивного одягу, пари шортів та кросівок. Також прихопила шкіряні штани і такі ж рукавиці. Ну так, склад не гірший, ніж в дівчат.

Після шопінгу ми з ними пішли в місцевий ресторан святкувати моє працевлаштування. Не економили ні на чому та анітрохи. Під кінець навіть думали про продовження цього чудового дня.

- Народ, особисто я вже хочу впасти на ліжко на годинку, атже сьогодні  зупинятись не збираюсь, а потрібні сили.- Викладала свої плани русява та завжди говірка Настя.

- А що, маєш наполеонівські плани?

- Та за містом планується якась туса, думаю не пропустити.

- А мені скоро буде своя туса...- пробуркотіла я, прочитавши щойно надіслане повідомлення з невідомого номера:

" Гадаю, ти вже налаштувалася рушати, тож готуйся показати всі свої навички, надіюсь, мого коника не образиш. Сьогодні ввечері я напишу, коли зустрінемось, маю для тебе сюрприз ;)"

Це ж Ярік! Він хоче розпочати урок вже сьогодні! Чому ж так швидко? Я не готова! Не розумію, чого я так запанікувала, сама ж хотіла випендритись, так потрібно відірватись! Вибачайте, дівчатка, сьогодні в мене не вийде з вами потусуватись, буду ганьбитися. Не заради понтів, ради мотоцикла, цінного досвіду та святих коліс. Амінь! І звісно ради Ярослава. Гріх же впустити такого "вчителя"!