Родичі знайдуть вихід

Доки в нас вдома буяла злива всіма дощовими відтінками, як би це красномовно не описували поети, а нас з братом це не задовольняло. Ми вирішили зателефонувати до батьків та вивідати в них обстановку. Вони знали те, що ми нікуди не полетіли.

- Мамуля, як ви там? Як погода?- Вигукнула я в слухавку, що була на гучному зв'язку, а на іншому кінці чувся якийсь дуже незрозумілий шум.

- В нас все чудово, ми якраз прийшли на масаж, батькові вже роблять тайський.

- Його, що там, б'ють?- Запитав Ілля, що сидів поруч мене. Я на момент пожаліла, що брата в дитинстві не били, тоді б мав якесь уявлення про тайський масаж, особливо, бамбуковими палицями.

- Це, між іншим, корисно! А ви як там? Дім ще цілий?

- Ти за нас переживаєш чи за дім?- Запитав брат, а я одразу штурхнула його і кинула злісний рогляд. Хоча в думках  в мене теж було таке питання, але я на нього, як і брат, знала відповідь і була вона не на нашу користь.

- Не наробіть лиха, відпочивайте і не переживайте за путівку. Батько казав, що вам іншим разом щось влаштує. А Ілля нехай пізніше завітає в салон, проконтролює, як там справи. Все, мушу йти.

Мама обірвала зв'язок. Як завжди, вона вміла невдало переривати розмову, навіть не сказавши нам "бувай" чи "цілую", наголосила на роботі. Ми вже якось сильно не зважаємо на це. По дивному виглядає, дуже.

- Ти помітила, що батьки останнім часом сильно щедрі стали?- Запитав Ілля, повернувшись до забав в телефоні.

- Так бізнес пішов вверх, доходи зросли, ти ж знаєш. Це й на краще, я зможу собі швидше назбирати грошей на мотоцикл.- Дуже тонким натяком кинула.

- Ксюша, не заводься! Я вчити тебе їздити не буду!- Випалив хлопець, а я роздратовано видихнула.

Ситуація така: брат, бездушна зараза, маючи свій двохколісний транспорт, часто катав мене і для захоплення дечому вчив. Мені сподобалось і зараз я, досягнувши повноліття, пройшла курси водіння, лишилась лиш практика, якої в мене не так багато й було, через що я діставала брата. Йому ця тема в печінках сидить, тож він вже не хоче мене з цим зв'язувати, та пізно. Серед друзів таких байкерів майже нема, тож я шукаю якогось нормального вчителя за невисоку плату, бо ж ще економлю на сам байк. Я ще обов'язково поламаю мізки Іллі і він, можливо, змилується над бідною дівчинкою. А поки мені хотілось вилити комусь проблеми зі своєї душі і я набрала до кращої подруги Лізи.

- Якщо ти дзвониш не через те, що в Єгипті знайшла мені якогось смуглявого нареченого, то я кидаю слухавку!- невдоволено пробуркотіла дівчина. Вона, що там, спить?

- Який наречений? Який Єгипет? Ти на якій планеті взагалі?- викрикнула я зі злості. Подруга думає, що я шлюбний агент, чи волонтер - нареченими розкидаюсь?

- І так нема чого робити, ще й спати не дають!- Знову забуркотів той інопланетний організм,- Чекай, ти де взагалі?

- Нарешті!- Закотила я очі, а брат поруч хмикнув, слухавши нашу розмову та не відриваючись від смартфона.- Ти в вікно дивилась?- після почутого в слухавці "угу", продовжила,- наш рейс скасували.

- Серйозно? Клас!- Вигукнула Ліза в слухавку.

Що це було і як це назвати?! Це так подружка, називається!

- Ти чого радієш, коли мені тут ридати хочеться?

- Так, досить нити, бо я тобі ту "ридалку" відірву і викину!

Ох ви подивіться на неї! Зовсім дівчина обнагліла, хай збавить оберти! Які погрози пішли! І проти кого? Проти такої дівчини, як я, Оксани Бондар!

- Це ж класно! Я думала, що ти полетиш, а мені тут буде нічого робити, ще й при такій погоді лиш спати, але вікенд врятовано!- Почала пояснювати Ліза.- Ти хоч знаєш, що можна влаштувати, коли наших батьків нема вдома (а типу це нас колись зупиняло)? Давай включай логіку і роби бутерброди, а я беру деякі речі і лечу до тебе!

Ну от, це вже тема, хоч щось розумне з її голови! По звичці ми проговорили:

- Якщо пригоди до нас не летять...

- То ми летимо до них!

І Ліза, хихочучи, поклала слухавку. От запам'ятайте цей наш дивіз!

"Якщо пригоди до нас не летять, ми летимо до них!" - фішка, яку ми з Іллею придумали для нашого блогу і використовуємо її при можливості. Не інколи до нас в цей дивіз приєднується і Ліза. Ця фраза стала основою нашого блогу "_rodychi_" * і з вигаданою купою хештегів.

Отже, розуміючи, що Лізка може бути навіть в нас на ночівлі, я пішла на нашу кухню, облаштовану в кавових тонах, і почала обдирати холодильник в пошуках чогось, з чого б можна було зробити сендвічі. Ми їх обожнюємо, тож в арсеналі продуктів я швидко знайшла все необхідне і приступила до нарізки. Вчасно не впустивши шанс, я взяла телефон і почала знімати процес готування, аби викласти в блог підписникам, які теж від негоди поховались по домах і чекають чогось цікавенько в Інтернеті.** Я, однією рукою тримаючи ніж, іншою почала знімати і говорити:

- Доки Київ затоплює, Обезбашені скоро об'єднаються, аби придумати план штурму цього вечора своїми витівками за цим скромним обідом, тож не пропустіть!

Закінчивши зйомку, я переглянула відео і додала хештег #обезбашені та позначила сторінку Лізи. Наші віддані фоловери знають, що цей хештег - це назва нашого з подругою дуету. Мило, чи не так? Зате правдиво.

Я, опублікувавши відео у сторіс, вимкнула телефон і взялась хутко дороблювати їжу, доки не прибула подруга. До речі, як вона це мала зробити, коли по місті не працюють функції таксі, метро і всього іншого через негоду? Я теж про це подумала, проте не встигла припустити чогось логічного і попереживати за дівчину, як вона сама зателефонувала до мене.

- Ксю, я поруч будинку, вийди до мене й прихопи якогось дощовика, бо по дорозі скоро окуні плавати будуть і я разом з ними, якщо вилізу з машини!

Від її слів я зареготала на всю кухню, розуміючи, в чому річ. Ми з Лізою живемо на одній вулиці, наші домівки знаходяться в трьохсот метрах одна від одної, а ця рибка вирішила своєю машиною приїхати! Тепер сидить в нас під подвір'ям і не може вийти з автівки, бо дощ ллє, як з відра! Подруга не знає, що таке логіка.