5

Олексій ледве дотерпів до ранку. Блакитноокому парубку понад усе хотілося виправити свій прикрий промах та отримати заповітний номер дівчини, що з такою легкістю увійшла в його життя.

Він цілу ніч крутився на ліжку, намагаючись заснути. Та сон вперто не йшов до нього, Лише під ранок вдалося трохи покимарити.

Наче й не довго відпочивав, але втоми, на диво, не почував. Навпаки, здавалося, що й гори звернути стане сил і завзяття.

Чоловік поспіхом одягнувся, обравши звичний піксель і рушив до дверей. Як і минулого разу мама опинилася поруч саме тієї миті, коли він натягував на ноги берці.

Жінка демонстративно склала руки на грудях і, підвівши брову, запитала.

— Синку, куди ти знову йдеш? Забув, що сьогодні потрібно до лікаря?

— М-м-мамо, н-не хви-хвилюйся, — Олексій стримано обійняв рідну людину за плечі. — Я-я не-ненадовго.

— Але ж рано ще, — не вгавала жінка, по-дитячому закопиливши губи. — Куди ти зібрався о восьмій годині ранку? Знову повітрям подихати? — не стрималася, у розпачі сплеснула в долоні. — Що з тобою коїться останнім часом? Скажи мені... Розкажи чим стривожений. Чом не спиш ночами?

Материнське серце все знало. Воно бачило більше, ніж того хотілося б Олексію.

— В-в-все га-гаразд, — молодик швидко чмокнув жінку у щоку й, залишивши її в сум'ятті, вийшов за двері.

Маршрут був таким же як і минулого ранку. Ось тільки тепер Олексій знав куди має йти. Його вели дивні, але напрочуд світлі, почуття.

Біля кафе ненадовго зупинився, щоб перевести дух. Хоч би що там було, а хвилювання дивна штука — з'являється аж надто несподівано. І прогнати його не завжди легко, іноді необхідно добре постаратися, щоб не показати душевний неспокій.

Опинившись всередині закладу, відразу ж покрокував до офіціантки, яку бачив минулого разу поряд з Камелією. Поки що йому щастило, бо саме вона стала першою, кого чоловік помітив. Звісно, міг бути й значно кращий розвиток подій. Наприклад зустріч із самою Камелією. Але так теж не погано. Принаймні не буде купи питань на кшталт "чому" й "навіщо".

— Д-д-доброго д-дня, — привітався до дівчини, що кинула на нього похмурий погляд. Вона спробувала виправитися, тому начепила на вуста посмішку. Однак це виглядало фальшиво, без жодного натяку на щирість. Цій білявці було настільки ж далеко до тендітної квіточки, як Юпітеру до Землі.

— Доброго дня. Бажаєте зробити замовлення? — холодно запитала сіроока офіціантка, спершись об стійку, де бариста робив каву.

— Н-н-ні, — Олексій похитав головою.

Білявка невдоволено скинула бровою, але запитувати не стала. Мовчки очікувала пояснень.

— К-к-камелія...

Схоже на те, що дівчина втрачала терпіння, оскільки  не дала молодику закінчити.

— Не працює, — кинула кілька слів, дивлячись крізь нього. — Вибачте, мені потрібно працювати, тож... — багатозначно вказала очима на хлопця та дівчину, що сиділи за столиком біля вікна.

— А к-к-коли в-вона б-б-буде...

— Камелія у відпустці, — сказала, мов відрізала.

— Д-д-дякую.

Олексій вирішив закінчити розмову, бо сенсу в ній було не більше, ніж у ліхтарика вдень. Неозброєним оком видно: молода жінка зовсім не налаштована на спілкування. Напруга в повітрі відчувалася фізично, тож краще було просто піти й не відсвічувати зайвий раз перед людиною, яка не спромоглася навіть на елементарну ввічливість.

Саме це він і зробив: пішов, не прощаючись.

І лише неприємний осад лишився всередині чоловіка, який сподівався на теплу зустріч з Камелією, а не на крижаний прийом, влаштований сіроокою офіціанткою. Проте це не смертельно. Неприємно, але не кінець світу.

Якщо доля й справді вирішила подарувати йому трохи щастя, то обов'язково зробить це ще раз. Якщо ж ні... Значить не судилося. Що ж поробиш?

— Олексій? — озвалася винуватця походу в "Барні Бо".

Чоловік вже був на подвір'ї, коли почув її дзвінкий голос. Він здивовано озирнувся й побачив Камелію, яка швидко наближалася, приязно посміхаючись — так, як тільки вона одна вміла. Мила та щира квіточка з найсвітлішою душею.

— П-п-привіт, — молодик зупинився.

— Не очікувала тебе тут побачити, — дівчина запитально звузила очі, натякнувши, що не відмовиться від пояснень.

Ситуація видавалася дещо дивною. На жаль, Олексій зрозумів це занадто пізно.

Чоловік повівся, немов сталкер, який слідкує за своєю жертвою, а це, на хвилинку, геть не так. Тобто зацікавленість була — факт, але ж не хвороблива. Чи то Олексій себе виправдовував таким чином?

— Я-я-я...

Що тут скажеш? Як поясниш?

— Ти хотів побачити мене? — Нарешті здогадалася красуня.

— Н-н-не з-знаю, що т-т-ти по-подумала, а-але в-все н-не т-так с-страшно, я-як ви-виглядає...

— Та нічого поганого я й не подумала, — Камелія махнула рукою. — Ти міг попросити мій телефон і все було б значно простіше.