3

О восьмій вечора Олексій підійшов до "Барні Бо". Відчував себе напрочуд легко, неначе й не відбувалося нічого незвичайного. Хоча, насправді це було перше побачення за останні три роки. Але ж хіба це побачення?

Чоловік ще не мав відповіді на дане питання. Точніше він вагався погодитися з тим, що це саме побачення. Просто зустріч. Одна з багатьох. Як ось, наприклад було нещодавно, коли до молодика приїздили побратими.

— Довго чекаєш? — пролунав мелодійний дівочий голос.

Камелія несподівано опинилася перед Олексієм. На обличчі звичні радість та посмішка. Невже вона завжди така?

— Н-ні, щ-щ-щойно п-пр-прийшов, — вуста поповзли вгору, бо біля кароокої квіточки не можна інакше.

— Куди підемо? — з цікавістю уточнила вродливиця. — На вулиці так свіженько. Не проти прогулятися? Ой... — винувато опустила очі. — Я знову за своє. Запитую тебе, а відповідаю сама.

— М-м-можна ви-випити к-кави, — запропонував Олексій, але помітивши насуплений носик дівчини, пожалкував, що таке бовкнув. Вона ж напевно й дивитися не може на ту каву, а він ляпнув, не подумавши. Ох і дурна голова.

— Краще морозива.

— М-м-морозива? — перепитав чоловік, не впевнений, що почув усе вірно. Нині було літо, але ж зараз вечір. Та й день, що вже там говорити, був не зовсім теплим. Погода останнім часом зовсім з'їхала з глузду. Добре, що бодай сніг не випав. Але ж куди там за постійними  дощами... — Д-д-давайте, але ц-цього ра-разу я-я ва-вас при-пригощу, — наполіг молодий чоловік. Його голос віддзеркалював впевненість і твердість. Такий мужній і непохитний...

— Е, ні. Так не піде, — вередливо промуркотіла квіточка. Напевно й ніжкою б тупнула, але стрималася. Принаймні цього разу. — Я від чистого серця принесла вам десерти, а ви гроші залишили. Ми ж так не домовлялися... Отже, я пригощу вас морозивом і це не обговорюється. — Войовнича й непокірна, мов дика кішка, красуня виструнчилася й гордо здійняла свою голівоньку. Плечами заструменів водоспад шоколадного волосся, а очі спалахнули сріблястим вогнем.

— Ч-ч-чому в-ви та-така в-в-вперта? — Чоловік намагався збагнути Камелію, але хоч гопки скачи, нічого не розумів.

— Яка вже є, — і все, більше нічого не додала, лише знизала плечима й підхопивши спантеличеного Олексія за лікоть, рушила до АТБ. — Ви ж не проти нашого національного супермаркету? — грайливо підморгнула, але не зупинилася, а продовжила свій шлях. Цілеспрямована квіточка.

А Олексій і не заперечував — не мав жодного бажання сперечатися. Він перебував, немов у молочному тумані — ніжному, невагомому. Близькість красуні діяла на нього, неначе хмільний трунок на втомленого подорожнього. Як це взагалі можливо? Якби ж він знав...

У магазині дівчина швиденько обрала морозиво — фруктовий лід — і запитально зиркнула на супутника. Той спершу й не зрозумів, чим зумовлена така увага. Але, помітивши, як Камелія переводить погляд з нього на холодильник, відразу ж зметикував, чого від нього хочуть.

Навмання дістав перше-ліпше морозиво, яким виявився "Хрещатик", і відступив на крок від морозильної камери.

— Ще кола, — склавши вуста, мов та качечка, промовила тендітна квіточка, замислено торкнувшись пальчиком скроні. — А ти більше нічого не хочеш? — звузивши очі, запитала в білявого молодика.

Ну що він міг відповісти? Слово "ні" так і крутилося на кінчику язика, але Олексій лишень хитнув головою. Його цікавила дівчина й аж ніяк не їжа чи напої.

— Ох, і мовчазний лицар, — дівча ніжно посміхнулося. — Ви такий таємничий і загадковий. Якщо говорите, то коротко й виключно по ділу. Справжній чоловік, — вона мрійливо закотила очі.

А Олексій не міг зрозуміти... Як? Як вродливиця не помічає його вад і каліцтва? Чому в її погляді немає навіть натяку на відразу? Поруч із нею він просто відчував себе нормальним — таким, як усі, схожим на решту здорових чоловіків. Не зламаною іграшкою, а живою людиною, чий біль прийняли не як слабкість, а порівняли із силою.

— Д-д-дякую, — чоловік почервонів до кінчиків вух. Раніше він завжди ловив на собі захоплені погляди протилежної статі, але часи змінилися. — В-ви д-ду-дуже м-м-мила.

— Ох, перестаньте, — квіточка змахнула рукою. — Я ж лише сказала правду.

Щойно договорила, крутнулася на місці, не забувши підхопити за руку свого супутника, й попрямувала до полиці з газованими напоями. Обрала пляшку, на якій великими літерами було написано ім'я "Лілія", і повернулася в напрямку каси.

Олексію, звісно, муляло питання щодо вибору тендітної квіточки, але він стримував себе до останнього. І лише, коли молоді люди опинилися на вулиці, зважився запитати.

— А-а ч-чому Лі-лілія?

Красуня зупинилася й подивилася на нього з подивом. Немовби й справді не збагнула, як можна не розуміти таку просту істину.

— У мене квіткове ім'я, а окрім лілії, інших квітів я не помітила, — коротко пояснила Камелія. — Я трохи втомилася. Ходімо до он тієї лавки? — вона тицьнула пальцем попереду себе.

Так, такту їй не позичати. Помітила, що в Олексія проблеми з ногами та те, як йому важко ходити. Але не хотіла ще раз нагадувати чоловіку про це, не бажала акцентувати увагу на його вадах.

— З-з-згода, — молодик ледь помітно кивнув.