2

— Н-н-не ро-робіть т-так, — промовив Олексій, стиснувши вуста в тонку лінію. Він вже пожалкував, що завітав до цього кафе. Краще б взяв каву в АТБ, а посидіти можна було й на лавці біля якоїсь багатоповерхівки.

— Вибачте, — молодиця зашарілася. — Я не хотіла вас образити. Звикла говорити правду людям, ось і вирвалося...

— К-к-камел-лія?.. — чоловік прочитав ім'я на бейджику офіціантки. Його брови злетіли догори не в змозі приховати здивування.

Дівчина знизала плечима.

— Ну що я можу сказати... У моїх батьків специфічне почуття гумору. Мама завжди полюбляла квіти, а тато кохав маму. А ви нагадали мені... Пробачте, я знову це роблю. Знову забагато говорю, — вона винувато посміхнулася, покрутивши в руках блокнотик.

Щось глибоко всередині заворушилося. Давно забуте почуття повільно підняло свою голову й стріпонулося. Це було... дивно, але бентежно.

Олексію стало соромно за свою поведінку. Тепер він зрозумів, що офіціантка зовсім не хотіла його образити, просто вона... Вона справжня?

— К-к-кого я-я на-нагадав в-вам? — чоловік поглянув на вродливицю із цікавістю.

Вона розправила невидимі складки на сорочці та мило посміхнулася. Поглянула на відвідувача з-під бахроми своїх пухнастих вій і нарешті відповіла.

— Мій тато. Він теж герой... Як ви, — вона зніяковіло опустила очі. — Я вдячна вам за те, що захищаєте нас, — додала, приклавши руку до серця.

Олексій похитав головою. Який з нього захисник? В минулому — так, але не тепер.

— В-ви по-пом-помилилися. Я б-б-більше не м-маю ві-відношення до н-н-наших х-хлопців. С-си-сили вже не т-т-ті, — закінчив говорити й плечі опустилися. Гірко визнавати таку правду, а ще гірше зізнаватися в цьому незнайомій людині. Чому ж йому так легко даються слова поруч з дівчиною, яка має квітуче ім'я й чарівну посмішку? Хіба так правильно?

— Ой, — зойкнула вона, привертаючи увагу Олексія. — А знаєте що? — змовницькі підморгнула й нахилилася трохи ближче до здивованого молодика, огортаючи його ароматом ніжної лілії з ноткою свіжого цитруса. — Я хочу віддячити вам за те, що оберігали наш спокій. Тому з радістю пригощу вас кавою та десертом. Чого б ви хотіли? Що полюбляєте?

Такого він точно не очікував. Збентежився, не знаючи як потрібно реагувати на цю пропозицію. Розхвилювався, неначе на іспиті в старшій школі. Сподівався тільки на те, що не почервонів, мов варена креветка.

— Чизкейк чи шоколадний пиріг? А, можливо, млинці з бананом і полуницею? Ох... А кава? Чай? — щебетала дівчина, дивуючи Олексія своєю говірливістю. Це не було нав'язливо, а навпаки — мило. Камелія дійсно хотіла вгодити гостю. Та не знала вона, що молодик геть не вибагливий. Все, що йому потрібно — це увага й тепло. Але ж їх кароока красуня дарувала вдосталь.

— Я-я-я н-не... Н-не по-потрібно нічого, — спробував заперечити вродливий блондин.

— О, ні, — дівчина помахала пальчиком. — Я хочу вас пригостити, тож вам не вдасться уникнути моєї... хм... подяки, — насупилася, наморщивши свій маленький носик. — До того ж це найменше, що я можу зробити для вас. Та й у мене є власний інтерес — я хочу, щоб ви ще раз посміхнулися.

Щирість з якою вона говорила, розбивала всі стіни, які Олексій так довго будував. Цей грайливий вогник був прекрасним. Чиста душа дівчини була такою відкритою, такою надзвичайною і неймовірно дивовижною... Хотілося погрітися в променях її уваги.

І молодик не втримався — посміхнувся.

— Г-гаразд, — ствердно кивнув, не зводячи ласкавого погляду з привабливого личка. Він погодився, але тільки для годиться. Не звик бути винним та й не хотів. Отже, гроші чоловік залишить. Проте сердечній панні знати цього не обов'язково.

Дівчина засяяла, немов золота зірка тихої місячної ночі.

— Що вам принести? — радісно запитала, готуючись записувати в блокнотик.

— Я-я-я д-до-довіряю ва-вашому с-смаку, — відгукнувся захисник.

Камелія коротко розсміялася — тихо й без тіні злості.

— Не рекомендую. Скажу вам по секрету, — стишила голос й інстинктивно нахилилася ближче. — Я й сама не завжди довіряю своєму смаку. Тож і вам не раджу. Я ж бо хочу, щоб вам сподобався десерт. — Теплота в голосі, щирість в словах... Все це діяло на Олексія, мов заспокійливе. Він відчув як пришвидшився пульс від близькості тендітної квіточки. Такого вже давно не було.

— З-з-здивуйте м-мене, — молодик відповів приязно, поглянувши на дівчину із незвичною навіть для нього самого ніжністю.

— Я постараюся, — красуня підморгнула й, швидко обернувшись, поспішила геть.

Олексій залишився наодинці з власними думками. Однак зараз вони не були тривожними. Не нагадували про страшні події минулих днів. Нині в його голові зринав образ тендітної квітки з дзвінким голосом та милою посмішкою.

Через хвилин п'ять повернулася Камелія.

Тримаючи в руках тацю, дівчина взялася розставляти тарілки з десертами (яких виявилося аж три). Це був полуничний чизкейк, шматок шоколадного торта й сирники зі сметаною.

— Н-н-навіщо т-так б-ба-багато? — здивовано запитав Олексій, випадково торкнувшись руки Камелії, коли та ставила на стіл чашку з кавою.