Глава 3. Неочікувана практика

Вона повільно ступала в лісну пущу слідуючи за вовком. Тінь чудово знав куди потрібно йти і обирав найбезпечніші учасники лісу для їхнього маршруту. Вона вслухалась у кожен звук, доторкнувшись самим своїм єством до Голосу лісу. Слухала все, і всіх чула. Вона чула шелест кожної травинки, писк кожної комахи та кожного живого створіння, що зараз таїлось в лісі. І їй не склало труднощів відрізнити людину від тварини. Ліворуч була група з чотирьох осіб, праворуч було тільки двоє.

Аліна зупинилась і Тінь одразу помітив  це. Озирнувшись  вовк підійшов до неї і розвернув морду в ліву сторону, демонструючи маршрут який обрав для себе. Її вірний пухнастий захисник не хотів ризикувати, залишаючи її на одинці з чотирма ворогами. 

Кивнувши Аліна тихо рушила до двох ворогів, що причаїлись поруч. Коли до них залишилось кілька метрів, вона непомітно зупинилась за товстим стовбуром дуба і роздивилась нападників. Це були маги, судячи з мечів на перев’язі, що обидва мали на поясі, вони були бойовиками. Це ускладнювало ситуацію, вступати з такими конкурентами у відкритий двобій для Аліни було рівно самогубству.  А діяти треба було швидко і бажано – тихо, адже вони були не єдиними хто міг нанести їй смертельного удару.

Вона потягнулась до сили і коли таке знайоме сяйво полилось з її рук у простір зникаючи за декілька сантиметрів від неї, вона видихнула. Спершу маги нічого не зрозуміли, вони точно не очікували, що їх виявили і що хтось уже вивів їхні імена у черзі на смертні ложа. 

Коли кисень раптово закінчився і вони, наче риби, почали хапати ротом повітря, Аліна задихалась разом з ними. Їй хотілось плакати, кричати, хотілось перестати робити те, що вона робила зараз. Вперше в житті вона вбивала. Цілеспрямовано відбирала чиєсь життя, намагаючись врятувати сотні інших. 

Два тіла з глухим звуком впали на землю, ознак життя вони більше не подавали.  Закриваючи рот руками, щоб втримати крик, що рвався з середини, Аліна осіла разом з ними. Тихий шелест за спиною відволік її від мук совісті і змусив підготуватись до поєдинку. Та обернувшись, вона побачила тільки Тінь з багряними, мокрими плямами на шерсті.  

Значить зі своїми супротивниками він також розправився.  І вона знову потягнулась до Голосу лісу, вслухаючись у його тиху розповідь. 

Довга вервечка осіб тягнулась в сторону їхнього табору. Воїни та маги були впевнені, що їх не очікують і битви не буде. Їх було багато, вона збилась на  шостому десятку, а стрій ворогів тягнувся і тягнувся. 

Аліна розгублено подивилась на вовка, вона не зможе впоратись з такою кількістю осіб одна. Навіть досвідченому бойовому магу таке було не під силу, не те що одній недоучці-цілительці. Але здаватись зараз і тікати, для неї  було вже пізно. 

Вона почула як з іншої від неї сторони рухались союзники. Вони повільно ступали по лісу на зустріч ворогу, не знаючи, що той кількісно перемагає.  

– Зупини їх. Попередь, –  шепотів вона вовку на вухо. 

А сама підвелась і  проковтнувши огидний ком, що став посеред горла, рушила до групи супротивника. Вона подумки підбирала заклинання та маніпуляції якими б могла призупинити чи деактивувати  ворога. Нажаль, маніпуляції такого масштабу були їй в більшості недоступні, вона не чула про те, щоб хтось самотужки зміг зупинити сотню людей. І хоч магія і дарувала безліч варіантів, вона не робила тебе непереможним, а лише потужнішим, смертоноснішим. Резерв мав  властивість закінчуватись і потребував часу для відновлення, а в залежності від майстерності пропорційно його розділяти на рівні частини, маг міг  використовувати його в декількох напрямках. Поки що, Аліна могла розділити його лише на три частини і при цьому рівномірно контролювати, за що могла подякувати виключно професору Кітеру та його тренуванням. Сам професор ділив силу на  8 частин і був одним з найсильніших магів в академії, після директора Брунбальда. Наймогутнішим був імператор, він ділив силу на 20 частин, при цьому не падаючи без свідомості після виконання маніпуляцій.   

Професор віщував їй, що при правильних тренуваннях вона зможе ділити силу мінімум на сім частин, але для цього потрібно тренуватись і розвивати контроль над силою. 

Ближче підходити до ворожого загону було вже небезпечно, і вона присіла біля куща шипшини, ховаючись у його колючому гіллі. Для неї було важливо знешкодити як можна більше магів бойовиків і при можливості – стихійників. Та найбільше її хвилювала одинока чорна тінь, що сунулась трошки осторонь. Некромант... 

Цілителі та некроманти були постійними суперниками і ворогами. Життя та смерть... Аліна боялась некроманта і розуміла, що зараз він був найнебезпечнішою особою серед усіх присутніх в цьому лісі. Дар некромантії був дуже рідкісним і не часто зустрічався серед людей та гномів, а для ельфів взагалі був не притаманний.  Некроманти володіли силою піднімати вбитих воїнів, і такі маніпуляції надавали значну перевагу війську на чиїй стороні воював некромант. 

Аліна придивилась до повільної поступи чоловіка, що ховався у довгому чорному плащі з капюшоном. Інші воїни тримались в стороні від нього, і  часто кидали  схвильовані погляди на свого бойового товариша. Їх  можна було зрозуміти, адже специфічна спеціалізація некромантів впливала на їхнє ставлення до живих людей.