Глава 16. І знову здраствуй

Аліна не знала як правильно діяти. Вона хотіла вірити у те, що Елеонор покинула фортецю, та шанси були малі. На відміну від Ліневейн, Аліна не  орієнтувалась в замкові і перстень-портал, що міг би їй допомогти в неї відібрали. 

Вона зосередилась вкладаючи побільше сили у зов.

– Тінь ти мені потрібен. 

Вона стояла очікуючи відповіді, та її не було. Однак, як виявилось вона дарма переймалась, вовк майже миттєво з’явився поруч. 

– Що трапилось? 

– Ліневейн йде по Елеонор. Я повинна знайти її швидше. Ти зможеш допомогти? 

– Я постараюсь. 

Вони бігли з усіх ніг по звивистих сходах та коридорах. Аліна захекалась і вже вибивалась з сил.  Тінь зупинився поруч з високими дверима, рясно оздобленими дорогоцінним камінням. Тінь зупинився, поруч з ними і Аліна, яка підійшла ближче, почула голоси з середини. Двері були не зачинені і їй вдалось побачити частину кімнати, не розкриваючи свою присутність при цьому. 

– Я знала, що ти будеш тут. Ну звісно, як ти можеш покинути свої любі книги. – Почула вона повний єхидства голос Ліневейн. 

– Я чекала на тебе, – відповіла Елеонор. 

Схоже,  що вона не єдина вирішила боротись. І битва яку розпочала Елеонор була важливіша для неї за події навколо, адже дівчина боролась за своє кохання. 

– Дуже дурна затія з твого боку. Що ти можеш протиставити мені? – Ліневейн розсміялась.  

Ельфійка як завжди була переконана у своїй силі та переповнена зверхності. 

– Я не збираюсь битись з тобою. Я просто хочу розібратись в усьому. 

– Немає в чому розбиратись! Ти вкрала у мене все! – Ліневейн зірвалась на крик.  

Аліна вирушила не втручатись без різкої на те необхідності. Вона не розуміла, чому Астафаль залишив свою наречену в такий час без охорони. 

– Я нічого в тебе не крала і ти чудово про це знаєш. Астафаль ніколи не давав тобі марних надій. Він ніколи не одружився б на тобі. Він не кохав тебе, – сказала Елеонор. 

– Він був би моїм, якби ти тоді померла. Якби не повернулась з тієї триклятої поїздки. Я стільки часу витратила, стільки грошей заплатила, щоб тебе позбутись. В усьому винувата ти і мій триклятий братик. – Ліневейн кипіла від люті. Вона міцно стиснула кулаки і Аліні здалось, що ледве стримувалась, щоб не атакувати Елеонор. 

-Так, Алек дійсно врятував мене тоді. Якби він не вирішив мене супроводжувати, то ти права, я б загинула. Я просто не можу зрозуміти, невже жага до влади настільки затьмарила твій розум, що ти опустилась до такого? 

Аліна ошелешено роззявила рот. Аліна здогадувалась, що Астафаль і Алек якось тісно пов’язані, однак не могла навіть запідозрити, що цих трьох з’єднують кровні узи. 

– Я хотіла отримати своє. Тільки я гідна того, щоб називатись королевою. 

Чим довше  діалог, тим більше Аліна переконувалась у розумових здібностях Ліневейн. Дівчина зійшла з розуму, або їй допомогли з нього зійти. 

– Значить обрала ти не вірний шлях, – сказала Елеонор. 

– І все одно отримаю бажане, – Ліневейн почала підходити ближче. – Та спершу кожен отримає те, на що заслуговує. Тепер мій братик не зможе тебе врятувати, його немає поруч. 

Руки ельфійки засяяли ледь помітним світлом і вона приготувалась напасти. Часу гаяти більше не можна було, швидко зібравшись з силами Аліна кинула в спину Ліневейн  повітряну сітку.  

Просте закляття спрацювало через ефект неочікуваності, та на скільки воно затримає ельфійку, сказати Аліна не могла. 

– Тікай звідси негайно! – Крикнула вона Елеонор. 

– Я нікуди не піду, – почала сперечатись дівчина. 

– Ти не зможеш їй протистояти, тікай! 

Подумки вона попросила вовка відтягнути дівчину у безпеку, чим він і зайнявся, міцно схопивши  зубами за одяг Елеонор і швидко відтягуючи її вглиб величезної бібліотеки.

– Ти! – просичала Ліневейн, підводячись на ноги. Сітка розтанула не залишивши за собою жодного сліду. – Який дарунок долі, я позбудусь від вас по черзі.