Глава 15. Я обираю бій

Вона прокинулась від нав’язливого стуку в двері. Спальня, в якій вона знаходилась, належала не Елеонор. Кімната була оздоблена у  смарагдово шоколадних відтінках. Хоч присутність зеленого кольору і нагадала Аліні дім, проте це був не він. Щоб відчинити двері їй довелось повільно вилізти  з ліжка і рушити у їх сторону.

Чомусь їй не хотілось нікого впускати в середину і вона вирішила зустріти гостей на порозі. 

Алек виглядав точно так, як і в попередню їхню зустріч. 

– Я можу... 

– Ну проходь... 

Вона розуміла, що конкретно від даного ельфа їй так просто не здихатись.

– Я маю дещо тобі пояснити. – Схоже, що ельфу не сильно подобалась тема розмови і він почав міряти кроками кімнату. 

– Та невже. Ти нарешті вирішив внести ясності у всю ту картину, яку вирішив малювати? – Аліна була зла. Вона не могла зрозуміти, чому ельф не розповів їй всього раніше. 

– Ось тому і не розповідав! – крикнув Алек. – Твоя дурнувата звичка сперечатись і сунути ніс не в свої справи постійно грає тобі не на руку. Подорослішай, ти не на навчанні, навколо розгортається війна. А ти замість того, щоб сидіти вдома, сунешся в саме пекло. 

Аліна широко розплющеними очима дивилась на ельфа, який вперше за весь час їхнього знайомства дозволив собі такий сплеск емоцій. 

– Я чудово знала куди рушаю, – сказала тихо вона. 

– Невже ти справді віриш, що знайдеш свого друга живим? Невже він настільки дорогий для тебе, що ти готова померти за нього? – Алек злився і кожне слово давалось йому важко. 

– Міка став мені братом, якого в мене ніколи не було. Якби не він, я ніколи б навіть не опинилась в Древендумі. Він допоміг мені в усьому. І так я відчуваю, що  він живий. Він потрібен мені, потрібен Рії і Нель. Він потрібен всім нам, бо без нього такого часом бездумного, незграбного, вперто ми не зможемо, – сказала вона. 

– Братом? – Здивовано запитав Алек. 

– Так. А чому ти питаєш. 

– Я уточнюю, – раптова злість зникла і Алек якось перестав піднімати це питання. 

– Незабаром я з Астафалем вирушимо на зустріч. Схоже, ворог готується до рішучих дій і хоче виматини короля з столиці. Я хочу, щоб ти діяла розсудливо і не лізла в небезпечні ситуації, якщо буде можливість. 

– Я постараюсь. 

Він кивнув і залишив її одну в кімнаті. 

– Схоже хтось ревнує, – почула вона самовдоволення фиркання в голові. 

– Більшої нісенітниці я ще не чула. 

– Якщо все таки вирішиш дати йому шанс, познущайся з нього трошки. – З єхидством у голосі відповів Тінь. 

Аліна вирішила скористатись можливістю і відшукавши ванну кімнату ще трішки поніжитись теплій воді. На дворі тільки почав займатись світанок і це означало, що король уже покинув столицю, з метою зустрічі з Вазвуїлом. 

Аліна мусила визнати, що Вазвуїл був доволі вправним у політичних іграх. Адже відшукав для себе дуже хорошу пішку, в обличчі Ліневейн.  

Ельфійку настільки поглинули амбіції, що ясний розум покинув її. Можливо злу роль зіграла і особиста образа, та розібратись в цьому було важко. 

В обід Аліна збиралась покинути столицю поки усюдисущий  ніс Алека не вирішив втрутитись в її плани. Однак, схоже він був не єдиним, хто  хотів їй завалити.  

У вхідні двері хтось настирно стукав. Гість був непроханим і не бажаним, вона воліла б ще трошки поніжитись у ванні і набратись сил. 

Елеонор стояла перед дверима вся розпатлана, з широко розплющеними від страху очима на блідому обличчі. 

– Напали... – тільки і спромоглась вимовити вона. 

– На столицю? – Не вірячи перепитала Аліна. 

Вона до останнього не могла повірити, що ворог так близько підібрався до Діндаліну. Їй здавалось, що столиця ніколи не дізнається, що таке війна і які жахи вона ховає під своєю маскою.