Глава 13. У тернах свідомості

Алек

Алеку невимовно пощастило, що Елеонор була одна і він з легким серцем передав цій щиросердній дівчині в руки Аліну. 

Тепер за неї можна було не хвилюватись. У серпентарії, що носив назву замку, потрібно було боятись навіть власної тіні, тим більше у теперішній час. Руки ворога пробрались занадто глибоко в серце Древендуму і Алек тепер вже не знав кому і вірити.

 Він швидким темпом рухався по добре знайомих коридорах, у напрямку  кабінету. 

 Хоч замок і був досить небезпечним місцем, що було сповнене інтригами, та  тут безперечно була людина якій він довіряв. І до нього він направлявся. 

Кабінет Астафаля  був уже поруч і Алек  пришвидшився, різким рухом відчинивши двері. 

– Схоже, ти геть втратив хороші манери і забув, що потрібно стукати, – почув він знайомий голос. 

– Не до манер. – Різко обірвав він Астафаля. 

Король втративши весь набундючений вид, різко перемінився в лиці і подивився на Алека. 

– Я слухаю. 

– У нас проблеми. Ми недооцінили масштаб проблеми і зло пустило коріння глибоко всередину.  

– Тобто? 

Алек коротко пояснив йому ситуацію роблячи паузи для того, щоб друг щедро облив нецензурною лайкою всіх зрадників та описав своє ставлення стосовно їх вибору.  Коли ж розповідь дійшла до Аліни, Астафаль замовк, уважно роздивляючись Алека. 

– Вперше  бачу, щоб ти про когось турбувався. Раніше подібні питання не обтяжували тебе. Нема тіла нема діла, чи як ти раніше  говорив, – лукаво усміхнувся Астафаль. 

– Ти хоч намагався почути мене? Кітер не просто так стільки часу приділив цій дівчині. Якщо він використав її як піддослідного кролика, то ми втрапимо в серйозну халепу. Тільки одному небу відомо, який сюрприз нам може підкинути цей зрадник. А враховуючи, що він дуже філігранно зміг обвести мене круг пальця і змусити тягати її з собою, то вона не просто пішак, – невдоволено висловився Алек. 

– Я розумію. І тому питаю ще раз, чому ти привів її сюди?

– Астафаль, вона дитина. Бездумна дитина, яка потрапила в руки безумному помішаному на науці та силі зраднику.  

– Це нічого не змінює. Де вона? Якщо ти сам не можеш цього зробити , то це зроблю я. 

Алек ніяково опустив голову. 

– Ти з’їхав з глузду! Як тобі взагалі в голову прийшло відвести її до Елеонор. – Астафаль поривався кинутись в сторону виходу, та Алек перехопив його, міцно вхопивши за передпліччя. 

– Я завинив їй життям. І мушу хоча б спробувати допомогти. Я прошу тебе не тільки як мудрого та милосердного володаря... Будь-ласка, Астафаль. 

Король дивився на нього мовчки, приймаючи рішення. 

– Я спробую, – врешті-решт прийняв рішення Астафаль, і Алек був йому вдячний. 

 Вони домовились про зустріч через годину. І тепер він поспішно приводив себе в порядок, у одній з гостьових кімнат. Він вже встиг і забути яке задоволення приносить тепла ванна і свіжоприготована  їжа. Єдиним, що дійсно змушувало його хвилюватись зараз було те, як розлучити дивну парочку. 

Алек  знав, що вовк навряд чи захоче добровільно покинути дівчину і дозволити їй кудись піти у невідомому напрямку. Але його присутність буде тільки заважати. Що ж можливо доведеться застосувати силу. Та йому не звикати... 

Він швидко привів себе в порядок і рушив у напрямку кімнати Елеонор. 

************

Аліна

Алек привів її у кабінет. На робочому столі панував безлад, що свідчило про працьовитість власника, якого до речі, на місці не було. 

– Доведеться зачекати, – спокійно промовив Алек і присів на підвіконня. 

– Сподіваюсь недовго, Тінь не володіє терпінням, – відповіла Аліна, зручно вмощуючись в кріслі. 

– Як і його господарка... – пробурмотів Алек, втім Аліні вдалось розчути слова чітко.