Глава 7. Зрадники бувають різні

Двері відчинилися з глухим скрипом, і в світлому дверному отворі постала тонка жіноча фігура. Світлі локони спадали до талії, і одного погляду на них вистачило, щоб впізнати власницю. Від розуміння абсурдності  ситуація Аліна стисла зуби, від чого вони скрипнули. 

– Що не очікувала побачити тут мене? – Бридко усміхнувшись сказала Ліневейн. 

– Ну що ти. Твоя присутність у таборі ворога мене зовсім не дивує. Необдумані вчинки та зрадництво дуже лаконічно вписуються  в твою поведінку. – Аліна дивилась на ельфійку з викликом, хоч і розуміла, що в разі поєдинку не зможе виграти. 

– Зрада? О, ні, я не зрадниця. Я просто хочу отримати те, що мала б отримати по праву. Мій дурний кузен усе життя мріяв про спокій, його завжди цікавило будь що, окрім влади. Якщо чесно, то з нього такий король як з мене маг-менталіст, – вона різким жестом відкинула локони за спину і повільно почала міряти кімнату кроками. – З його діями можна було миритись допоки він не почав втручатись у моє життя. Я стільки часу і сил витратила на те, щоб домогтись його уваги, а він сплавив мене у цю академію. Викинув туди, наче набридливу іграшку.  Проміняв мене на якусь нікчемну ельфійку, що як і він тиняється цілими днями біля книг. Такій як ти, ніколи не зрозуміти мене. Не  пізнати усього болю та приниження через яке мені довелось пройти. 

– Тобто ти пожертвувала сотнями життів, і зрадила країну лише для помсти? – Почуте ніяк не могло вкластись Аліні в голові. 

– Що ти, яка помста? Цей дурень не гідний того, щоб я продовжувала витрачати свій час на нього. Та не всі такі сліпі і обмежені як він. Вазвуїл швидко побачив те, чого не зміг угледіти в мені Астафаль. – Вона самовдоволено усміхнулась.  

Аліну дивувала неймовірна пиха та самозакоханість Ліневейн. Їй різало очі її вічно перекошене і невдоволене, зморщене від огиди обличчя. Вона безперечно не піддавалась ніяким чарам даної особи і єдине почуття яке викликала в неї ельфійка, була жалість. Неймовірна жалість через обмежений кругозір Ліневейн, адже окрім себе самої, вона не хотіла бачити нікого і нічого.  

– Невже ти вважаєш, що він бачить у тобі щось більше ніж ключ до територій Древендуму? – їй дійсно стало шкода цю бідолашну дівчину, що все життя жила і отримувала абсолютно все. 

Ще б пак, кузина короля. Їй пророкували трон, корону. Вона мала гроші, люблячу сім’ю, прихильність людей, купу слуг, безвідмовність у всіх своїх потребах.  А отримала гірке розчарування, адже король обрав не її. Аліна могла б їй заздрити і можливо навіть і заздрила, та говорити про це явно вважала не обов’язковим. 

– Як ти смієш ставити під питання почуття Вазвуїла до мене?! – Шипіння яке вирвалось з рота ельфійки, змусило неприємний морозець пробіглись по спині в Аліни. – Невже ти вважаєш, що він може мене не любити! – Шипіння переросло в  крик. 

Почуття жалю, що починало зароджуватись по відношенню до ельфійки луснуло і зникло, наче мильна бульбашка. Все таки пустоголовість даної особи вражала Аліну кожного разу все більше і більше.

– Думай, як знаєш. – Аліна не бажала продовжувати обговорювати любовні справи Ліневейн. – Розповідь про твої  амурні справи єдине для чого ти завітала сюди, чи є ще щось? – Демонструючи абсолютну байдужість, Аліна всілась в кутку на підлогу і сперлась об стіну. 

Ліневейн ошелешено замовкла, вона явно неочікувала побачити таку реакцію. Схоже, що ельфійка бажала побачити страх, чи почути молитви про звільнення і дана поведінка Аліни її явно не влаштовувала. 

Вона розкрила рот  у  рвучкому бажанні щось висказати їй. Але в останній момент передумала, і міцно стиснувши губи, круто розвернулась до виходу. 

Вже стоячи в дверях і навіть не повертаючись до Аліни вона  кинула на останок: – Кожен отримає рівно те, на що заслуговує і ти в тому числі. 

Вона різко зачинила двері, від чого кімната знову занурилась у пітьму. Аліна втомлено видихнула,  переводячи  дух. В голові повільно збирався пазл і приходило хоч і не чітке, але розуміння всього, що відбувається навкруги.

Сумніватись у жорстокості Ліневейн вона не могла, адже одного разу вже ледве втекла від її жаги помсти.  І тому зараз була змушена у швидкому темпі шукати лазівки для втечі. Але їх не було... 

Які б варіанти вона не прокручувала в голові не змогла отримати жодного, в якому б залишилась живою довше, ніж десять хвилин після повторного візиту  ельфійки. А помирати їй було зарано, вона тільки почала жити і прощатись зараз з життям не збиралась, особливо для того, щоб потішити одну не в міру гордиву ельфійську принцесу. А це означало, що їй потрібно  докласти всіх зусиль, щоб вибратись звідси.

– Кожен отримає те, що заслуговує значить... – усміхнувшись прошепотіла Аліна і заплющивши очі почала концентруватися.