Глава 5. Голос в голові

– Що ти будеш робити? – Спитала Аліна спостерігаючи за маніпуляціями Селестіни. 

Німфа сиділа у наметі і розміщувала темну  жижу. Вона не поспішала відповідати і вправно  колотила і підсипала все нові і нові інгредієнти. 

– Я нанесу тобі візерунки, – врешті відсунувши миску відповіла німфа. 

– Що? 

– Ось дивись, – протягнула вона руки демонструючи  чорні тату. – Ці візерунки мій народ наносить не просто так. Ми тисячоліттями  передаємо ці знання і техніки об’єднання голосів. Вождь дозволив привідкрити і тобі цю завісу. Тому, я нанесу тобі візерунки і ти з часом, якщо захочеш, зможеш почути Голос Лісу.

– Це обов’язкова умова? – Скептично подивилась Аліна на власні руки, не сильно бажаючи відтворити такі ж візерунки, як у Селестіни, на собі. 

– Ну звісно. 

– А якщо я колись захочу почути ще чиїсь голоси? Для кожного виду різні тату? – почала вона засипати питаннями. 

– Зачекай, не все одразу. Давай я все поясню в процесі. 

Аліна протягнула  Селестіні руки, востаннє поглянувши на білу шкіру без темних візерунків.

– То ти поясниш? – Спитала Аліна коли німфа почала  обережно наносити перші завитки на кисті. 

– У нас все інакше ніж у вас, ми з народження чуємо багато, багато розуміємо, бо ми не тільки частина природи, ми – природа. У нас є три дні народження: перший – коли ми приходимо в цей світ, другий –  коли стаємо дорослі і можемо дати життя іншому поколінню, і третій – коли ми покидаємо цей світ і маємо можливість переродитись. На другий день народження нам дарують  честь наших Прабатьків і можливість розуміти голоси природи. Частиною даного ритуалу є нанесення узору. Кожен узор символізує якусь частину світу, їх є безліч. Тобі дарована честь отримати основні,  ти чутимеш і розумітимеш вовків, собак, котів, і ще деяких тварин. 

– А що стосується  інших? 

– Не всім можна чути абсолютно все. Не всі здатні відсторонитися від голосів, що лунають в голові. До збільшення можливостей ми готуємось роками. Тому не спіши гнатись за силою, яку ти не зможеш контролювати. 

Аліна мовчки подивилась на візерунок, що плавно з кисті перетік на передпліччя, і закінчивши який, Селестіна почала виводити візкрунок на іншій руці. Візерункти були ідентичні і  фарба застигала, залишаючись скоринкою на тіні. Вони були не такими як очікувала.

– Чому вони не такі як у тебе? 

– Тому що ритуал не завершений, почекай кілька хвилин. 

Селестіна домальовувала останні штрихи і відставила замурзану глиняну миску. Потім вона підвелась і вийшла, строго наказавши нічого не чіпати і не розмазати узор. Аліна сиділа  роздивляючись руки і розуміючи, що в черговий раз вона влипла у якусь неймовірну пригоду. 

Селестіна повернулась з чашкою з якої піднімалась пара, позаду неї ступав вождь, все так само тримаючи у руках люльку. Німфа простягнула їй чашку і показала жестом, що рідину потрібно випити. 

Аліна пригубила напій, очікуючи гарячу обпікаючу рідину, та натомість напій був прохолодним, здивовано вона  подивилась на чашку і ковтнула. Рідина тягучим потоком обкутала її рот та горло і струменем розтеклась всередині. Аліна відчувала, як всередині неї щось розповзається аж до кінчиків пальців, а повіки починають ставати важчими, останнє, що вона побачила було усміхнене обличчя вождя. 

Вона прокинулась від пекучого болю в тілі, від судом, що викручувати ноги. Вона кричала, і намагалась поворухнутись та натомість з її вуст зірвався тільки стогін. Біль тривав декілька хвилин і почав затихати, вона розплющила заплакані очі і поворухнулась. Не вірячи, що нарешті знову може володіти своїм тілом. 

– Ти швидко впоралась, – почула вона хриплий голос. 

Повернувши голову вона вперлась поглядом у сухе тіло вождя. Він курив люльку випускаючи дим і роздивлявся  Аліну. 

– Що це було? 

– Це Голоси проникали в твоє тіло. 

– Тобто? 

Він пальцем ткнув їй на руки, привертаючи увагу. Вона піднесла руку вверх і побачила, що замість дивних намальованих узорів залишились виключно темні тату, що намертво в’їлись в шкіру. 

– Тепер я буду чути?