Глава 3. Втеча

Щойно до супротивників  дійшло, що їхній козир лежить нерухомо. Вони метушливо  почали формувати стрій, готуючись до атаки. В повітрі лунали голоси командирів, що віддавали накази, і це змусило Аліну якось лиховісно посміхнутись. 

Їй подобалось розуміти, що вона зламала такий хитрий план супротивника. Підмога поспіла вчасно і коли в гущі лісу, у мерехтінні переплетених заклинань, розгорнулась битва, Аліна повільно відповзала в сторону. 

Тінь знайшов її через  кілька хвилин, у десяти метрах від поля бою. Вона знесилено спиралась на дерево і дякувала Зорям, що її план вдався. Аліна усвідомлювала, що єдиним, що і справді врятувало її, був ефект несподіванки. 

– Треба тікати. Алек не спустить мені цю вихідку з рук. –  Звернулась вона до вовка. 

Він підійшов ближче і підставив їй шию, щоб вона обперлась. Ставши на ноги, Аліна торкнулась каблучки, уявляючи собі перший пункт перенесення. 

Та щойно ноги торкнулись м’якої трави, яка застилала просторий луг на узліссі, вона  осіла втрачаючи свідомість. За сьогодні вона вижала себе до останньої краплинки. І вона сподівалась, що Тінь зможе розбудити її у разі небезпеки. 

Прокинулась вона коли сонце вже хилилось до заходу. Тінь поруч не було, вона поспішно підвелась на ноги і пошкодувала про це, коли в очах різко потемніло, а в вухах роздались дзвіночки.  Щоб утриматись на ногах і не звалитись на землю їй довелось прикласти зусиль, схоже, що вона переоцінила свої можливості.  

З лісу вистрибнув Тінь. Він схвильовано закружляв навколо неї, вишукуючи видимі рани. І не знайшовши пошкоджень, зупинився. Аліна часто думала, що як для звичайного вовка він був занадто розумний. 

– Я в порядку. Сподіваюсь ти також? – Звернулась вона до нього. 

Вовк мовчки підвівся на ноги розвертаючись мордою до іншого краю лугу. 

– Ти вже все розвідав? Нам туди? Ти впевнений? 

Вовк мовчки вирушив у вибраному напрямку. Аліна озирнулась на ліс, що розташовувався позаду  неї і подумки попрощалась з людьми поруч з якими провела останній місяць, рушила в дорогу.  

Тінь ступав обережно і повільно, щомиті вслухаючись і принюхуючись. Аліна була ще досить втомленою, і тому достойний темп вони взяти поки що не могли, як і не могли повторно скористатись порталом. У випадку небезпеки  вона буде абсолютно беззахисною без потенціалу, а Тінь навряд чи зможе справитись абсолютно з усіма супротивниками, якщо враховувати, що вороги не ходять по одному. 

Просторий луг, кінця і краю якому Аліна не бачила, тягнувся довгою смугою без будь якого натяку на тінь чи прихисток від безжального літнього сонця.  В далині з’явились обриси зотлілого міста, і тонкі стовпи чорного їдкого диму ще знімались в небо де не де.  

– Певно нам краще почекати, перш ніж заходити в місто. Пропоную зупинитись і обрати сховок. – Звернулась Аліна до Тінь. 

Вовк зупинився, роздивився місто і територію біля нього, і рикнувши швидко побіг у його напрямку. Аліна залишилась очікувати його повернення розлігшись на теплій землі, ховаючись від сторонніх очей за високими стеблами трави. Вона дивилась у чисте блакитне небо і вдихала аромат лугових квітів, події минулої ночі здавались чимось нереальним, наче відбулись не з нею. Та вона чудово розуміла, що на шляху до друга їй ще не раз доведеться вступати у сутички і  вбивати. 

Тінь повернувся коли сонце осяяло горизонт багряними вогнями і попрощавшись з світом відправилось на заслужений відпочинок, даючи можливість ночі вступити  в права.  

Вовк присів поруч, від нього відчувався запах диму, а на шерсті де не де виднілись сліди попелу, що осів  на нього. Він  втомлено дивився на місто і переводив дух, важко вдихаючи та видихаючи повітря. 

– Шлях чистий? – Спитала в в нього Аліна, проводячи рукою по шерсті, і збиваючи залишки попелу. Вовк схвально хитнув головою.  

Аліна ще якихось час сиділа, даючи можливість вовку відпочити, потім встала і попрямувала до руїн, що колись були містом.  

Ворота були розбиті і уламки від них розлетілись на друзки у різних напрямках, стіни муру, що оточували місто були густо всіяні дірками різного діаметру. Місто пережило осаду і судячи з диму, розрухи і куп тіл, що валялись всюди, куди не глянь, витримати її не вдалось. 

Тіл було багато, вони понівечені та холодні валялись по вулицях. Місто померло... Нікому було їх поховати, чи оплакати. Нікому було воздати молитви Небу та Зорям, щоб ті прийняли душі загиблих у обитель Перших.