37.Самотній листок

Молоде, зелене листя вигойдувалось на гілках дерев. Фруктові дерева вкрились густим цвітом і дарували п'янкі пахощі, а Аліна не гаяла часу даремно і заготовляла сировину. А по вечорах вона  активно виготовляла нові замовлення. Завдяки роботі в лавці вона відкладає вже чималу суму і починала мріяти про розширення. Та  це буде не швидше, ніж  вона завершить навчання.

Заняття з Кітером продовжувались, професор розвивав можливості її потенціалу, вчив її витривалості і загартовував нерви. Вона, все частіше, стояла з ним біля операційного столу і тепер він часто перекладав на неї  деякі процеси. 

Однокурсники потроху змирились з ставленням професора до Аліни і відновили спілкування. А враховуючи, що вона значимо переганяла їхню програму, то вони часто просили в неї допомоги.

Міка та Рія почали зустрічатись і багато часу проводили разом. Аліна сумувала за вечорами в компанії друзів, та тоді коли закохана пара не втікала на побачення, вони збирались компанією та обговорювали плани на майбутнє. І в одному з них – вони збирались поїхати влітку в сусіднє місто Аверт.

Життя налагодилось і Аліна насолоджувалась кожним днем. І хоч іноді їй здавалось, що сил більше немає, вона видихала і з новими силами починала працювати.

Вона з самого ранку блукала по лісу. Кошик її був вщент забитий травами. Поруч сумлінно ступав Тінь виконуючи функцію провідника та охоронця.

Аліна насолоджувалась кожним моментом проведеним в лісі. У цьому зеленому світі спокою та тиші. Вона підмітила, що така тиша подобається їй більше за тишу операційної. 

І що пахощі трав набагато приємніші за дезінфікуючі засоби. Хоча воно, і не дивно. Іноді їй здавалось, що затія, за яку вона взялась  дурна. Ліневейн затихла та зникла, а в академії суперників, чи ворогів у неї більше не було. Та покинути справу на пів дороги вона не могла.

Попереду, між листям, виблиснув лісовий струмок. Аліна присіла на його березі і вдивилась у воду. Чиста і прозора, вода швидко протікала і зникала далеко за її полем зору. Тінь смакував її прохолодою і вдоволено влігся біля ніг Аліни.

Рушати у дорогу додому вона не спішила. Хоча сонце вже і почало перевалювати за обід. Вона мрійливо вслухалася у звуки води і шум гілок, слухала симфонію птахів і свист вітру. Ніщо б не змогло порушити ідилію моменту.

Та як доводить історія, саме тоді і потрібно очікувати підступу. Вона втомлено підвелась і спокійно направилась додому. Різко знявся шквальний вітер і сірі хмари почали кидатись поодинокими краплями дощу. А потім, зовсім неочікувано, вдарила блискавка.

Вона вдарилась в дерево, що росло недалеко від місця де стояла Аліна. Це був клен, його молоде листя охопило полум’я, стовбур почорнів і палав. Мороз пробіг у неї по спині. Чомусь клен у вогні не давав їй спокою. З усіх ніг вона кинулась додому, погане передчуття гнало її вперед. Тінь біг поруч, кидаючи на неї схвильовані погляди.

Опинившись на задньому подвір'ї будинку, геть мокра від грози, що так неочікувано розпочалась, Аліна забігла в дім. Миттю вилетівши по сходах у спальню, вона схопила каблучку подаровану Міка. І через секунду опинилась на Центральній площі з якої хотіла йти в аптеку.

Та роззирнувшись, зрозуміла, що сенсу в цьому немає.

Площа була переповнена ельфами, людьми та гномами, народ метушився. Лунали крики, плач....

В цілковитому розпачі Аліна дивилась на обсипане зелене листя під Пра-Деревом. На одній з гілок тріпотів одинокий, останній листок.

Помилки бути не могло, така подія означала одне, неминуче лихо та біду. Почалась війна...

  Перша частина "Ліки без рецепту не продаються" офіційно вважається завершеною. Вдячна кожному, хто був поруч з Аліною. Всім тим, хто вперше ступив на землі Древендуму та досліджував його. Сподіваюсь у скорому часі порадувати Вас новинками і розповісти про наших героїв і їхні пригоди...