36.Важливі уроки, вчимось на помилках

По дорозі з додаткового заняття, Аліна зазирнула в лавку. Нель привітно усміхнулась і за звичкою запропонувала вечерю, від якої вона не змогла відмовитись. 

– Останнім часом, дівчинко, ти геть втомлена. Я певно не буду брати замовлень деякий час, – сказала Нель.

– Буду вдячна, мені  б треба спершу закінчити всі попередні. Думаю я впораюсь з усім до наступного тижня, – з вдячністю подивилась на ельфійку Аліна.

– Йди додому і відпочинь. За лавкою я прослідкую.

– А Міка приходив сьогодні? – спитала Аліна.

При згадці про племінника ельфійка посміхнулась і сказала.

– В нього сьогодні нарешті перше офіційне побачення, – засяяла від гордості Нель.

– Нарешті, – розсміялась Аліна.

З тих пір як на Святі Зір друзі отримали дуже цікаві подарунки, Міка почав ховатись. Він ховався навіть від Аліни, чим немало її дивував. Рія ходила, сама не своя від поведінки Міка, ховала від Аліни та Нель, часто червоні очі.  А два дні тому, коли подруга допомагала їй розставляти товар, у аптеку влетів Міка з букетом квітів і затинаючись та червоніючи запросив Рію на побачення. По великому секрету, Нель розповіла Аліні, що досвіду в амурних справах у друга не було і він сильно боявся і нервував. Та вона ним пишалась.

Повечерявши Аліна перемістилась додому і на порозі зустрілаТінь. Вовк, як завжди, все розуміючи подивився на неї і вперся мокрим носом їй в щоку. З маленького щеняти, що його колись знайшла Аліна, Тінь перетворився на справжнього велетня, і кожного дня радував Аліну своїми, ще досі по-щенячому наївними, вчинками.

Вдома на неї очікувала купа роботи, до якої долучився і вірний друг. Він сидів поруч з нею і уважно слідкував за процесом.

Аліна роздумувала над майбутнім заняттям з Кітером. Подібний розвиток  подій явно ніколи б не прийшов  їй в голову.

– Я правильно вас зрозуміла? – вже в десятий раз перепитували Аліна професора.

– Так. Сьогодні я навчу тебе забороненим методикам серед цілителів, – спокійно відповів професор.

– Але якщо вони заборонені навіщо їх вчити?

– Тому що базовий курс, не сильно допоможе військовому цілителю на полі битви. А ці методики дуже не погано, повір мені, – і Аліна вірила. 

Вона могла повірити, що Кітер бував на війні. Бачив її на власні, тоді можливо ще два, ока, відчував її терпкий запах крові та поту.

– То що ж це за методики? – налаштувалася слухати Аліна.

– За допомогою магії цілителів можна не тільки лікувати, нею можна і вбити, – спокійно сказав професор, – Я навчу тебе як зупинити серце, кровотік, перекрити людині доступ кисню, чи викликати повну відмову органів. Навчу утворювати некроз різних ступенів одним лиш порухом руки. Цілителів недооцінюють, ми можемо нанести  стільки ж  шкоди,  як і будь- який бойовий маг. Єдина відмінність між нами це те, що ми слідуємо чітко по правовому статуту Колегіуму та Общини, – Аліна не вірила своїм вухам.

– А чому цьому не вчать всіх?

– Військовий напрямок проходить курс із заборонених методик перед завершенням навчання. Для інших напрямків ці методики є закритими та забороненими у використанні. Занадто велика сила для такої кількості магів також може призвести до біди.

– А чому я вчу це зараз?

– Бо твоє життя може бути в небезпеці, – абсолютно спокійно відповів професор.

– Що ви маєте на увазі? – хоч до неї в голову і почали закрадатись думки.

– Ліневейн, ще проявить себе і я хочу, щоб наступного разу з поля поєдинку втекла не ти, – усміхнувся професор.

Після останніх слів Аліні захотілось по швидше вивчити всі можливі методики, і самій знайти пустоголову ельфійку. Вмів усе таки професор Кітер максимально зацікавити своїм предметом, хоч методи в нього звісно були і далекі від традиційних. Та зараз, її це не турбувало.

– Я уважно слухаю, – сказала Аліна зручніше вмощуючись за столом. 

І Кітер розповів, а потім і показав. Він вчив її вбивати на додаткових заняттях не менш активно та вперто, ніж рятувати на звичайних. Аліна збилась з рахунку, коли востаннє нормально спала, розриваючись між роботою та навчанням.  Вона зустрічала світанки на порозі академії і проводжала дні на  її порозі.  Зустріла так і весну, яка раптово увірвалась в  Древендум теплими вітерцями, дзюрчанням струмків та лагідним сонячним промінням.

Час утікав швидкими цівками води, що витікала крізь пальці і Аліна не могла їх зловити. В останній весняний місяць Кітер допустив її до операційного столу. 

Вона стала першою в історії першокурснецею, що асистували на операції. І першою, хто втратила  всіх товаришів на курсі за один день. Та зараз про це сумувати їй було ніколи.

 Вона знову сиділа в кабінеті Кітера і уважно слухала професора.

– Аліна, я в останнє пояснюю. Обережно впускаєш потік, робиш це мікродозами і бажано з тилу.

– А хіба нападати зі спини чесно?

– Під час війни всі методи себе виправдовують, а якщо на ціні твоє життя, то напад зі спини не такий вже і заборонений, – сказав Кітер.

– Все одно гидко.