34.Кохання завжди перемагає

Місто змінило свій вигляд – сяяло тисячами барв, манило сотнями ароматів. Аліна одягнула красиву синю сукню і прикраси, куплені з першої зарплатні. Щасливо сміялась і розмовляла з Рія, що також чарівно виглядала у красивому фіалковому костюмі. Подруга весь час роззиралась, шукаючи серед шумного натовпу, одну невгамовну русоволосу голову, але Міка поки що, так і не з'явився.

– Він тобі подобається? – раптом спитала її Аліна.

Рія розчервонілась наче троянда,  і кивнула головою.

– Подобається. Він хороший, веселий, розумний. Та я боюсь, що він ніколи не зверне на мене уваги, – сумно сказала подруга.

– Рія, можеш злитись, але ти занадто сильно себе не дооцінюєш. Де поділась та сама відважна дівчина, що втекла з дому за мрією про пригоди, котра не побоялась приїхати в Древендум і вступити в академію.

Очі Рії засяяли, а на обличчі з'явилась сором'язлива посмішка.

Так, важко було опинитись тут одній. Стільки всього трапилось, що я почала боятись. Боятись, що якщо я буду і надалі лізти в пригоди, то мене затопчуть. Іноді варто сховатись, – сказала Рія.

– Ти не права. Я жила так не один рік і тільки зараз, переставши ховатись від проблем, змогла почати жити.

 Раптом перед їхніми обличчя з'явились два оберемки квітів. Аліні вручили красиву композицію з її улюбленої лаванди, а Рія отримала в подарунок ромашки.

– Вітаю з святом. Для прекрасних леді, прекрасні квіти, – усміхнувся Міка.

– Дякую, – посміхнулась Рія, вдихаючи аромат квітів.

– Спасибі, Міка. Чому ти так довго?

– Стільки справ, стільки справ... – відмахнувся друг і підхопивши їх під лікті, впевнено почав вести крізь натовп у напрямку площі.

На вулиці починало сутеніти, і яскраві кристалічні лампи, напередодні розвішані  по всіх вулицях, починали сяяти. До Центральної площі линули натовпи красиво одягнених веселих людей, ельфів і гномів.

Друзі рухались швидко, намагаючись зайняти найбільш вигідні місця в перших рядах. Сьогодні всі очікували звернення Андеіла. Старійшина по традиції повинен був полити Пра-Дерево і оголосити молитви, щоб вшанувати Перших ельфів. А потім, відбувались дива...

Пра-Дерево скидало цвіт, і невідомо які чари, чи сили, скеровували цей цвіт чітко в руки  всім присутнім. Великі квіти розкривались на руках залишаючи кожному подарунок.

Міка клявся, що Андеіл і члени Колегіуму не причетні до даного дива, але Аліна йому не вірила. Вона з нетерпінням очікувала  дану подію, адже для неї це було вперше.

Нарешті натовп затих, і Андеіл, у супроводі Лаїнель, вийшов на середину до Пра-Дерева.

– Сьогодні, ми маємо честь вчергове вшанувати пам'ять Перших ельфів, що дали можливість нам жити на землях Древендуму. Дякуючи їхнім старанням, ми отримали наші домівки, нехай Небо дарує прихисток їхнім душам і Зорі освітлюють їм шлях, – промовив урочисто Андеіл, і взявши красивий срібний кубок, вирушив до Пра-Дерева.

Щойно вода ввібралась у промерзлу землю, дерево засяяло і на гілках почали наливатися сотні крупних квіток, що під супровід неймовірного співу ельфів, знімались в повітря і осідали на простягнуті долоні.

Із завмиранням серця Аліна дивилась, як на її руки лягає квітка, розпустившись, вона розтанула. Єдиним, що залишилось   у неї на згадку про це диво, став красивий шкіряний блокнот з застібкою. Уважніше роздивившись  який, Аліна зрозуміла, що він зачарований і ніколи не спишеться. Його неможливо ні спалити, ні втопити. Такий блокнот коштував купу листів і Аліна навіть уявити не могла, чим саме заслужила такий дар.

– А що у вас? – Аліна повернулась в сторону друзів, і завмерла з задоволеною посмішкою. Друзі отримали подарунки-натяки. У Міка на долонях лежала коробочка з красивою жіночою каблучкою для заручин, а Рія тримала парні келихи. Червонощока подруга ніяковіло опустила погляд, а Міка  вдавав, що не зрозумів чарівного пенделя долі. 

Та як відомо, сила кохання перемагає все і Аліна сподівалась, що впертість і сліпоту цих двох вона також зможе побороти.

– Які чарівні дари, – радісно сказала Аліна.

– Нууу, так, – врешті підтримав друг.

– Пропоную продовжити святкування у мене, – сказала Аліна, і першою рушила в потрібному напрямку, навмисне даючи можливість друзям іти разом.

Аліна була неймовірно щаслива за них. Рія чудово підходила Міка і врівноважувала його необдуманість. Чи можна було б бажати чогось кращого, ніж взаємного щастя та злагоди між її друзями. Так, вона бажала їм щирого, палкого та вірного кохання. Бо вони на це заслуговували.

Вдома їх очікував Тінь. На правах господаря він провів їх до вітальні за пишно накритий стіл. Аліна весь вечір та пів ночі  напередодні чаклувала на кухні, щоб почастувати гостей.

Та компанія була не повною, вони очікували ще декого.

Лаїнель та Андеіл приєднались до них, та нажаль, затримались ненадовго, аргументуючи це тим, що молоді повинні відпочивати без них. Хоча вони все прекрасно розуміли, подружжя досі не змогло владнати конфлікт. І товаришам залишалось сподіватись, що кохання переможе і тут...