33.Свято Зір

Кожного року в  перший день другого тижня другого зимнього місяця в Древендумі святкували найбільше ельфійське свято – Свято Зір. 

За повір'ям, тисячі років тому з Великого Неба на Землю спустились перші ельфи. Вони так закохались в   землю, що стали обробляти її, вдихнули життя в кожен її куточок. Шукаючи прихистку, почали просити вони в Неба і Зір допомоги, і тоді Великі Вітри занесли їх у Древендум. Опинившись тут, вони посадили в знак величі даного місця Пра-Дерево  і потягнулись роки і серед ельфів завелась традиція вшановувати Пра-Дерево в день, коли його посадили, віддаючи честь всім минулим поколінням та Першим ельфам, що прийшли на Древендум. Існувала легенда, що закохані, що опиняться разом в цю ніч, отримають благословення Неба і  Зір.

З роками вшанування набули масштабності. Влаштовували виступи, вуличні торгівці продавали товари, а ввечері всі виходили на Центральну площу де жриці Великого Неба і Зір вшановували піснями Пра -Дерево.

Цього року до свята залишилось декілька днів. Час летів неймовірно швидко, аптека потрошку обзаводилась клієнтами, і тепер Аліна вливалась в активний робочий темп. Та задоволення від цієї роботи вона отримувала набагато більше, ніж втоми. Канікули в академії майже дійшли екватору і Аліна починала нервувати, уявляючи своє повернення в академію. Не хотілось їй туди, однак чому, вона не розуміла. 

На вулиці займався світанок, морозний ранок набрав обертів і погрожував ощасливити населення Зеленого Розколу хурделицею. В лавку повільно ввійшла Рія, подруга виглядала скажемо так, не дуже. Аліні не сподобались її бліде обличчя та червоні очі.

– Рія, що трапилось? – занепокоїлась Аліна, підбігаючи до подруги.

Рія сіла на диван і розридалась, як дитина.

– Я не зможу тут працювати, – ледве змогла розібрати вона слова подруги.

– Чому?

– Канікули скоро закінчяться, і мені доведеться повернутись на навчання, і працювати не буде коли. Я все тільки зіпсувала, як же ви тепер без продавця, – з очей подруги лились градом сльози, а схлипування переходили в завивання.

– Рія, це не важливо. Ми щось вигадаємо, заспокойся, – Аліна намагалась втішити подругу як могла.

Міка який щойно увійшов здивовано вирячив очі.

– І хто засмутив нашого найкращого продавця? – спробував розрядити атмосферу друг. Та від його слів, Рія заходилась ридати ще сильніше.

Підійшовши до Міки, Аліна пошепки пояснила ситуацію.

– Знайшла трагедію. – фиркнув Міка. Він налив і подав Рії води. – Беру це питання на себе, а вам рекомендую відвідати Марсі, якщо хочете купити хоча б шкарпетку до Свята Зір.

– Дійсно, Рія. Я думаю це те, що треба. Ми трошки розвіємось, а Міка попрацює, – підтримала  ідею друга Аліна.

– Я не впевнена, що це саме те, – витерла носа Рія.

– Звісно що те, ми купимо красивий одяг для свята, а потім відвідаємо продуктову лавку і я закуплю купу смаколиків. А ввечері Свята Зір зберемось всі у мене вдома,  і я пригощу вас купою класних страв. А лавка не пропаде.

– Але якщо я  не буду тут працювати, то я стану зайвою, – тихо вимовила подруга.

– Ти знову за старе. Ти не зайва, ти необхідна, ти наш генератор ідей, якби не ти, ми б з  Міка не відкрили лавку ще сотню років. І твоя допомога і присутністю нам завжди потрібна, –висказалась вона.

– Правда?

– Правда, правда. А тепер, руки в ноги і на закупи, – Міка підхопив подруг під руки і провів до вхідних дверей.

Що друг збирався робити  у даній ситуації Аліна не знала, та другу довіряла цілковито.

Дорогу до салону леді Марсі Аліна швидко знайшла у рівних рядочках лавок. Леді зустріла їх з привітною посмішкою,  і вислухавши побажання відправила їх до надійних рук помічниць.

Допоки помічниці чаклували над шкірою та волоссям дівчат, Марсі контролюючи магічні потоки вміло коректувала розміри одягу та форму пошиву.

Після декількох годин проведених у салоні Аліна та Рія, абсолютно задоволені, виходили з пакунками на вулицю, у напрямку аптеки.

Міка чекав їх за стійкою, обережно перераховуючи денний прибуток. Поруч з ним стояла доросла ельфійка, приємні риси обличчя, акуратно підібране і заколоте волосся кольору стиглої пшениці. 

– Треба вести чітку звітність, – раптом сказала ельфійка.

– Хороша ідея, – підтримала її Аліна. – Як я розумію ви наш новий продавець.  Я – Аліна, а це – Рія.

– А це найкраша у світі жінка, чудовий флорист і просто неймовірна леді Лаїнель. А ще, це дружина добре нам відомого  старійшини Андеіла і він не сильно зрадіє дізнавшись, що тітонька вирішила піти працювати, – сказав Міка.

– А ось це, вже зовсім не його справа, – сказала ельфійка.

– Цілковито з тобою згоден, – усміхнувся Міка.

Аліна уважніше придивилась до дружини Андеіла, схоже, що вдома Старійшина був далеко не головним.

– Дівчата, я так багато про вас чула від мого Міка. Я рада з вами нарешті познайомитись, а те що я можу вам допомогти, це взагалі чудово. Вперше за весь час, що я знайома з цим юнаком, він вирішив зайнятись чимось путнім, і я зроблю все, щоб ця справа була не тільки вдалою, а ще і прибутковою, – ельфійка була неймовірно емоційною, відкритою наче книга. Аліна була впевнена, що Лаїнель мала хорошу хватку, адже якось же вона тримала в своїх руках борозни правління Андеілом і Міка.