30.Нам потрібен продавець!

Міка і Аліна всю ніч провели у приміщенні майбутньої аптеки, прибираючи. Коли перше сонячне проміння почало проникати у великі вікна, вони нарешті закінчили розбирати завали і вичищати полички до блиску. 

– Тут стільки всього потрібно докупити! – втомлено, але щасливо сказала Аліна. 

– Я вкладусь в усе необхідне, але не швидше, ніж хоча б трошки відпочину, – сказав Міка.

– Як тобі ідея сніданку в "Дикому яблуці"? – запропонувала Аліна.

– Чергова чудова думка, що прийшла в твою голову.

 Вони повільно підійшли до таверни чудово знаючи, що та вже знову працює. Сніданок вони провели у цілковитій тиші, чим вище піднімалось сонце, тим більша втома долала їх. 

– Пропоную, на сьогодні, закінчити з роботою і розбиратись з усім іншим вже завтра, – сказав друг.

– А я пропоную не витрачати зайвого часу. Давай перенесемо товар в аптеку і тоді вже відпочинемо. Це все буквально на дві годинки, – спробувала вмовити друга Аліна.

Міка втомлено вдивлявся в її обличчя, намагаючись викликати жалість, та сьогодні, це на неї не діяло. Вона подумки вже продавала лікарські набори і доглядову косметику першим покупцям. 

– Добре, – врешті погодився друг, зрозумівши, що вона його не чує.

Але ідея про відпочинок була влучною, правда, зрозуміла це Аліна із запізненням, адже до її будинку вони ледве доплелись.

– Мабуть, ти таки був правий, – сказала Аліна, втомлено осідаючи на диван у вітальні.

– Та невже? –  вигнувши брову спитав друг з втомленою посмішкою.

– Попрошу без сарказму, я просто переоцінила наші можливості.

– Наші, чи свої? Я здається від самого початку був проти даної затії, – друг обперся спиною об стіну.

– І що ти пропонуєш?

– Я пропоную розійтись з миром і продовжити працювати вже завтра.

– Мабуть, так і зробимо. – їй раптово стало сумно, що відкриття затримається.

Тим часом, Міка кивнув головою в знак згоди, і скориставшись порталом зник. Повільно піднявшись з дивану, Аліна піднялась сходами до спальні, і забравшись під покривало, швидко і міцно заснула. Вона проспала б так певно і до самої ночі, якби чиїсь мокрий шершавий язик не почав лоскотати її за ногу.

– Тінь, залиш мене в спокої, – благально пробурмотіла Аліна, але вовку було цілковито начхати на її прохання.

Вона втомлено сіла на ліжку і вичікувально втупилась в вовка, однак волохатий нахаба змахнув хвостом і щез у напрямку сходів. Дізнаватись куди чотириногий намилився вона не хотіла, і оцінивши час доби, вирішила йти готувати вечерю.

Вона повільно нарізала овочі на салат, поставила тушкуватись м’ясо і стала чекати приходу одного невгамовного і сто відсотково голодного ельфа. Подумки вона обирала розстановку товару в лавці і готувалась до відкриття.

– А як ти хочеш поєднати навчання з роботою? – неочікувані слова  так її налякали, що з її рук випала чашка. Нещасний фарфор вмить розлетівся на тисячі шматочків, Аліна з жалем поглянула на залишки улюбленого посуду.

– Це була перша річ куплена мною у Древендумі, – сказала Аліна.

– З першого прибутку куплю тобі сервіз, – миттєво намагався загладити провину друг. 

–Я запам’ятала.

– То ти вже думала про те як поєднуватимеш роботу і навчання? – повторив своє питання друг.

– Не думала і не буду. Поки що, у жодній комбінації я не буду могти це зробити, думаю, так само як і ти.

– І що це означає?

– Це означає що нам потрібен продавець. І бажано, щоб ця людина хоча б трошки розумілась у тому, що робить, – сказала Аліна.

– Ти маєш на увазі мага-цілителя з потоку зіллеваріння? – уточнив Міка.

– У кращому випадку так. Але, в принципі, я готова взяти  на роботу будь-кого, хто постарається запам'ятати всі компоненти, назви, викладку та ціни на товар. Всім іншим, і так доведеться зніматись нам.

– Мені також доведеться брати участь? – без особливого ентузіазму уточнив Міка.

– Ти правильно зрозумів. На тобі поки що, тримається вся адміністративна частина, і без твоїх підписів нам не обійтись.

– Тільки не папери.. – заскиглив як мала дитина друг.

– Я допоможу. А поки що, потрібно придумати як знайти продавця.

– А що тут думати, – Міка поспішно підійшов до столу, взяв чистий аркуш і швидко вивів на ньому напис.

– І що з цим робити? – запитала Аліна.

– Повісити на дверях лавки і чекати.