26.Домовленості

Геть знесиленою Аліна ледве дісталась дому. Зараз єдиним, про що вона могла думати було ліжко, в яке вона і поспішила вмоститись, щільно закутуючись у ковдру. Тінь досі не повернувся, а до приходу Міка було ще зарано.

Вона задумалась над  подіями, що трапились з нею за останні декілька місяців. Аліна втомилась від постійного забігу з перешкодами, втомилась від того всього, що навалилося на неї. Можливо вона забагато хотіла, можливо її мрії занадто дитячі? 

Все емоційне і фізичне навантаження, що накопичувалась впродовж тривалого часу, вилилась у небажані сльози. Але вони були такими потрібними зараз, такими необхідними для того, щоб жити далі і мати сили боротись за себе і свої бажання.

Заспокоївшись, вона повільно побрела вниз на кухню. Круглий кухонний стіл, що стояв посередині кімнати, був завалений купою різних компонентів. Вона повільно почала розбирати і сортувати сухоцвіт. Процес її заспокоював. Потім вона  перевірила стан настоянок і за звичкою заварила чай.

За вікном опускалися сутінки, а це було вірним знаком появи Міка. Вона хотіла, щоб хвилини потягнулись швидше і друг увійшов у будинок. Сьогодні їй було, що йому розповісти. А час все тягнувся, здавалось минула ціла вічність допоки Аліна почула тихий скрип дверей та кроки. Міка прийшов не один, поруч з ним стояв ще один її вірний пухнастий друг, Тінь також повернувся.

– Я думав ти сьогодні пізніше прийдеш, – сказав Міка.

Він підійшов ближче, і побачивши її, занепокоївся.

– Все добре, – в першу чергу заспокоїла його Аліна.

– Що сталось?

– Зустрілась з однією старою знайомою, – ніяково посміхнулась вона.

– Ліневейн? – не вірячи спитав він.

– Я і сама здивувалась. І знаєш, що, в черговий раз, я кажу тобі дякую. Твій подарунок врятував мене.

– Ти повинна написати скаргу в Колегіум, – раптом сказав друг.

– Кітер сказав, що сам розбереться.

– Що? Професор Кітер? А до чого тут він? – здивовано запитав Міка.

Набравши побільше повітря в груди, Аліна почала короткий переказ подій, що відбулись з нею сьогодні. В деякі моменти їй доводилось переривати розповідь через, не зовсім цензурні, коментарі друга. Тінь сидів поруч, за звичкою умостивши голову на її колінах, і отримуючи свою долю уваги у вигляді погладжування.

– На період канікул віддасиш мені перстень. Я трошки відкоригую його і спробую збільшити відстань перенесення, – сказав він, коли вона закінчила розповідь.

– Не потрібно. У мене буде трошки інше прохання.

– Я сказав, значить я зроблю. Що ще за прохання?

– Мені потрібна твоя допомога. Чи можеш ти отримати ліцензію для торгівлі і стати моїм партнером?

– Я тебе не розумію?

– Я давно мрію про відкриття власної справи. В своєму світі я не могла собі цього дозволити, адже це занадто великий фінансовий ресурс, яким я не володіла. Я вмію готувати ліки, вмію виготовляти доглядові засоби з трав і додаткових компонентів, і я хочу їх продавати. Звісно я можу це зробити самостійно, однак це буде не скоро. А сьогодні я зрозуміла, що моє життя може дуже швидко перерватись і якщо не зараз, то ніколи. – Вона з надією подивилась на друга.

 Міка задумався, від чого в нього на лобі утворилась складка. Таким серйозним він бував вкрай рідко, а значить, він і справді задумався над пропозицією.

– Знаєш, а я допоможу тобі. Ми підпишемо домовленість про співпрацю. Знаючи тебе і твій підхід до всього за що ти берешся, через декілька років я зможу просто сидіти вдома і отримувати свою стабільну частину прибутку, – хитро усміхнувся друг.

Аліна розсміялась. Вона була щаслива, що друг погодився, і в принципі, приблизно таку відповідь вона і очікувала від нього почути.

– Тоді я пропоную тобі по швидше запустити процес з документами, а я займусь підготовкою товару.

– Так, але є ще одне питання. Де ти хочеш продавати свій товар?

Хвиля щастя, що її щойно відчула Аліна поспішним бігом покидала її. Про приміщення Аліна навіть не задумувалась.

– А я не знаю, – розгублено сказала вона.

– Значить, цим питанням також займусь я. Адже оренда приміщення, потребує фінансів, а ти їх не маєш. Я ще пам'ятаю розміри академічної стипендії, – заспокоїв її друг.

– Я тебе обожнюю, – Аліна кинулась з обіймами до друга, який з усіх сил намагався вирватись з її захоплення.

– Відпусти мене. Ти  знаєш, що я не люблю ці телячі ніжності.

Але зараз, їй було начхати і на його потуги вирватись, і на слова, вона була на сьомому небі від щастя.