24.У ляльок порожні голови

Аліна швидко оминула академічний сквер перед гуртожитком. Він був охайно прибраний розчищеними від снігу доріжками і рівними рядками лавочок. Попереду височіла будівля гуртожитку в декілька поверхів, з рівними, сяючими шибками вікон. Їй пригадався дитячий будинок, самотні вечори, що вона проводила в очікувані, що за нею хтось прийде. Та дива не сталося... Принаймні тоді, а зараз її життя стало схоже на казку і завдячувати цьому вона може лише Міка і його порожній голові. 

Та, як виявилось, пуста голова прикрашала не лише плечі друга. На порозі гуртожитку з'явилась Ліневейн, якщо вона правильно запам'ятала ім'я. Її оточували декілька вірних шісток, що готові були виконати будь-який її каприз. Одна з них, судячи по червоній мантії, навчалась на мага-бойовика, інша судячи з білої, була як і сама Аліна з потоку цілителів, хоча обличчя і було незнайоме. Сумнозвісна ельфійка була одягнена  у синю мантію мага-стихійника. Щойно ельфійка побачила Аліну, її обличчя перекосила гримаса злості. Та і самій Аліні дана зустріч задоволення не принесла, чесно кажучи, ельфійка викликала в неї масу неприємних емоцій.

Повернувшись до своїх  посіпак Ліневейн, щось швидко заговорила, слів розібрати у неї не вийшло. Щоправда, сенс вона вловила з дій дівчини бойовика, що рушила в її сторону. Долоні в неї засяяли червонуватим світлом, що не несло для Аліни нічого хорошого.

– Невже ти готова пожертвувати своїм майбутнім, заради  цієї? – сказала швидко Аліна, перебираючи в голові варіанти порятунку. Вона усвідомлювала, що навіть бойовик недоучка, може її скалічити, або і вбити.

– А ніхто не дізнається, що це зробила я, – Аліні стало смішно з слів дівчини. Вони пролунали, як репліка з дешевого роману.

– Ти дійсно так думаєш? – вона кивнула в сторону десятків вікон гуртожитку.

– Ніхто нічого не побачить, – зло усміхнулась Ліневейн, піднявши руки до неба, випустила два промені синюватого сяйва в небо.

Хмари, що почали скупчуватись, майже миттєво рясно сипонули снігом. І підхоплені поривами вітру утворили таку хурделицю, що стіни гуртожитку перестали бути чітко видимими. Схоже, що проблеми уникнути так легко не вийде...

 Дівчина бойовик обережно зробила крок їй назустріч обдумуючи свої дії. Аліна слідуючи її кроку зробила крок назад. Пробувати втекти було би марною затією, вона знала, що її можуть атакувати і на дальню відстань.

Аліна зосередилась, вона подумки відшукала внутрішнє джерело енергії і потягнулась до нього. Руки зігріла приємна блакитна димка. Думки в голові роїлись і не могли зібратись до купи, вона запанікувала.

– Невже така нікчема як ти, думала, що після свого вчинку ти залишишся безкарною? – спитала Ліневейн. Вона підійшла до бойовички і тепер з нахабною посмішкою йшла, ховаючись у тої за спиною.

Аліна розуміла, що протистояти магу бойовику вона буде не в силах. Хоч Кітер і почав учити їх контролювати внутрішній ресурс і виконувати найпростіші маніпуляції, та найбільшою шкодою, могло стати хіба нанесення порізів і то на близькій відстані. Раптом у її голову прийшла одна думка за яку вона і вирішила вхопитись, як за рятівний круг.

– Ти перебільшуєш. Я не думала, я і тепер так вважаю, – Аліна обережно змістилась на декілька кроків вбік змінюючи кут між ними.

Ліневейн обурено вирячилась на неї і зло прошипіла.

– Я навчу тебе нормальної поведінки, – з її рук полилось світло і в Аліну полетіли сотні тоненьких льодяних тілець, що залишали сліди на відкритих частинах тіла і рвали одяг. Вона викрикнула.

Напружившись вона потягнулась за резервом і швидко почала зцілювати нанесені їй рани, такий розвиток подій явно не сподобався Ліневейн, вона знову щось прошепотіла бойовичці і та розтягнувши губи у посмішці  направила руки на Аліну. З її пальців полилось малинове сяйво і чим ближче воно підходило до Аліни, тим тепліше їй ставало. 

«Схоже, це обпалюючі тенета» – промайнула думка в Аліни. Вона згадала як декілька тижнів тому лікувала другокурсницю бойовичку після невдалого спарингу.

Аліна розподілила сяйво рівномірно на всі частини тіла, формуючи мінімального рівня захист, якого вона навчилась на  короткому курсі з самозахисту. І знову зробила декілька кроків в сторону. Тепер у її кругозір потрапила і третя з компанії.

 Аліна намагалась настільки розслабитись, щоб почути. Почути голос лісу який колись подарував їй її Тінь. Але навколо вив вітер перегукуючи всіх і вся. Зрозумівши, що тенета не діють на Аліну, бойовичка струсила їх з  рук, немов павутину і вони з шипінням танули торкаючись снігу. Вона почала збирати свою енергію в кулю, яка їй не дуже виходила. Та треба визнати, вона вперто не здавалась, допоки не сформувала щось більш-менш схоже на кулю. 

Малинова куля летіла в сторону Аліни зі швидкістю світла, вона відстрибнула в останній момент і та врізалась у стовбур дерева, залишивши солідного розміру слід.

 – Я даю вам останній шанс подумати і перестати творити дурниці, що зіпсують вам життя. – встаючи з купи снігу промовила Аліна.

 Відповіді не прослідувало. Зате в неї полетіла комбінована атака мага-стихійника і мага-бойовика. Подумки вона тихо попрощалась з Міка, Тінь, Рія і Андеілом, хоча, останній можливо і не сильно засмутиться.

А потім, вона згадала, про дещо, що завжди її виручало. Рука миттєво торкнулась перстня і за секунду до удару вона перемістилась в місце, що першим прийшло їй в голову. Бібліотека...