23.Нові можливості магічної хірургії

– А я кажу, що нас пустять до живих пацієнтів. – Алек вперто гнув свою лінію.

Після того як Кітер на минулій парі зробив інтригу своєю пропозицією, вони не могли облишити цю тему. 

Думка про те, що вони порушать правила і підуть навипередки програмі змушувала їх перейматись за наслідки і тремтіти в очікуванні. Заняття по магічній хірургії з професором мало от-от розпочатись.

– Ми і так випереджали програму, – сказала Аліна. – Він за одну свою пару дає нам інформації по трьох предметах.

– Мій знайомий з другого курсу казав, що вони вчили ці теми не швидше весни, – сказав Війор.

В цілому, він говорив рідко, але по ділу. Високий, смуглий ельф володів глибоким, досить грубим голосом і неймовірними очима янтарного відтінку.

– Цікаво чому всі викладачі так спішать? – скептично спитав Алек.

– Побачимо, – відповіла Аліна. Хоча відповідь знали вони всі.

На кордонах дедалі частіше виникли конфлікти, Древендум знаходився на межі війни. Кітер зайшов до аудиторії у вельми хорошому розкладі духу, що бувало вкрай рідко.

– Знаєте, що трапилось щойно? – спитав він, чим змусив їх напружитись. – Я відвідав директора і отримав задовільний відгук на свою ідею. Ми офіційно переступимо через деякі моменти програми, що стосуються теорії, і приступимо до практики. Це не означає, що вам стане легше, та сумувати вам не буде коли.

Ми, ясне діло, розуміли, що легше на практиці не буде, тому що теорія є її невід'ємною частиною. І якщо на парах вони теорії не будуть приділяти достатньої уваги це означало, що вони будуть змушені ще більше часу проводити за самостійним вивченням. Попередній запал та захват від пропозиції Кітера зник, наче його і не було.

– Нехай всі Зорі неба нам тепер помагають, – ледь чутно прошепотіла Мелія. Та схоже, Кітер володів чутким слухом і криво усміхнувся, хоч і вирішив не коментувати її слова.

 В цілому останнє спокійне заняття з Кітером відбулось саме тоді. Всі послідуючі злились у низку диких епізодів з операційних картин.

Кітер не жалів ані їхніх неготових до кривавих сцен душевних організацій, ані фізично виснажених тіл. Вони годинами вчились відточували магічні потоки, робити ними правильні розрізи  і зшивати рани. Найбільшою їхньою травмою стало те, що відпрацювання вони проводили на професорі, хоча це пояснювало його зовнішній вигляд.

Чи було це виключно його ініціативою, чи це була умова робочого місця, Аліна не знала і знати по правді не хотіла. Найбільше вона хотіла забути як вперше наносила професору криві нові відмітки і яке відчуття огиди до себе через це відчувала.

Вона потонула у безкінечному потоці тренувань і занять. В ньому вона втратила лік часу і реальності, єдиним, що її відволікало  були зустрічі з Міка і вірно очікуючий вдома Тінь.

Аліна злилась на себе через те, що її мрія залишалась не здійсненою досі. І тому, щоночі переборюючи втому проводила час на кухні займаючись розробками зборів та мікстур, настоїв та кремів. Вона варила, сушила, змішувала, викидала невдалі експерименти і починала по новій. 

І тому, коли одного ранку за вікном вона побачила цілі гори снігу була здивована. Сьогодні в її плани входив візит, який вона  давно мала б нанести. Аліна випустила Тінь гуляти. Він зараз часто зникав в лісі та осуджувати його за це вона аж ніяк не могла. Сидіти вдома  дорослому вовку, що розмірами вже майже не поступався Аліні, було нудно і тісно.

Аліна швидко оминула Центральну площу і за звичкою скористалась порталом. У темпі вальсу вона дісталась бібліотеки і, відчинивши двері, зручніше перехопила енциклопедію.

Професор Тімея сиділа за своїм столом, щось захоплено читаючи.

– Не заважаю? – тихо спитала Аліна, постукавши в одну з книжкових полиць.

Тімея відірвалась від свого заняття і  перевела погляд на Аліну. Помітивши книгу яку вона тримала в руках, Тімея просіяла.

– А я вже думала, що ти забула, – швидкими і легкими рухами, що ніяк не в'язались з її зовнішнім виглядом, вона  підійшла до Аліни і обережно взяла енциклопедію.

– Ви були праві, – тихо відповіла Аліна. – Я не почала жити у бібліотеці лише завдяки власним запасам. Знати б лише, кому дякувати за всі ті книги, що чекали мене в будинку.

– Нікому дякувати не треба. Я рада, що нарешті у тебе є вільна хвилинка, тут часто буває сумно. І до речі, дякую, що залишила наші стосунки поза межами навчання, – професор вдячно торкнулась її руки.

Усміхнувшись у відповідь, Аліна дістала невеликий пакунок з власно розробленим трав'яним збором у якому  на перший план активно виступала ромашка.

– Це невеличкий подарунок. Прошу вибачення, що змусила так довго очікувати.

Тімея забрала пакунок і розгорнувши здивовано подивилась на Аліну.

– Ти запам'ятала?

– Ну звісно.

– Складеш компанію? – з надією спитала вона.

Аліна співчутливо похитала головою, нажаль, чи не вперше за довгий період часу вихідний, в неї були ще і інші справи.

– Що ж, заходь коли захочеш, – сказала Тімея обіймаючи довгоочікувану енциклопедію.

Наближалась пора зимових іспитів і Аліна розуміла, що якщо не зустрінеться з Рія зараз, то швидше ніж після канікул це не вийде.