21.Ааааааанатомія

Перша пара залишила за собою приємні емоції. Тімея не подавала зайвої інформації, і взагалі швидко і коротко розповідала. Аліні стало навіть шкода, що даний предмет у неї буде виключно до зими.

На наступне заняття, Тімея задала чимало завдань, та це зовсім не злякало Аліну, адже частково, даний матеріал вона вже знала і тому єдиним, що їй потрібно було дійсно зробити –  це повторити матеріал і підготувати рослинні компоненти для наступного заняття.

 На хвилі чудового настрою Аліна рухалась по коридору,  у напрямку кабінету для наступної пари.

– Ей! – хтось торкнувся їх плеча. – Ти куди? Аудиторія в іншій стороні.

 – В мене інший розклад.

Дівчина, що в душевному пориві захотіла допомогти Аліні, знизала плечем і пішла геть, наздоганяючи інших однокурсників.

 Пара з анатомії викликала в Аліни двоякі емоції, з однієї сторони їй було цікаво, а з іншої – вона непокоїлась. Вона усвідомлювала, що військовий напрямок буде далеко не таким простим, як напрямок зіллеваріння.

 В аудиторії було майже порожньо. За столами сиділо близько десяти осіб включно з нею. Тепер вона могла зрозуміти чому куратор Вієті так наполягала на зміні напрямку. Схоже, що в країні і справді виникали кадрові проблеми з військовими цілителями. Виникли дані проблеми в зв'язку з  низьким магічним потенціалом, чи в наслідок ліні адептів, вона не знала.

Та сівши за стіл, вона почала, як і інші, очікувати викладача.

– Цього року нас ще менше ніж зазвичай, – промовила  ельфійка. Вона володіла дуже милою зовнішністю, особливого шарму їй надавала родимка над кутиком губ. Красиві темні кучері ельфійка заплела і підколола.

– Воно і не дивно, враховуючи останні події, – відповів їй біловолосий хлопець з татуюванням на правій кисті.

– Думаєте, війна і справді почнеться? – тремтячим голосом спитала гномка. Її бліде обличчя зблідло ще сильніше, від чого, вона мала хворобливий вигляд, а перелякано розширені сірі очі забігали по залу, очікуючи відповідь.

– Ніхто не знає. Батько писав, що зараз тиша і набігів немає та я сумніваюсь, що вони відступлять, – відповів юнак з татуюванням.

  Вперше за весь час перебування тут, Аліна знову почула про ситуацію на кордоні. Вона більше не підіймала  цю тему у діалогах з Міка. Розуміла занепокоєння серед військових цілителів, яким у випадку відкритого військового конфлікту доведеться опинитись в самому епіцентрі подій. Чи лякав такий розвиток Аліну? Лякав, а відступати зараз було пізно...

Пара вже розпочалась, а викладач досі не з'явився. Аліна почала перейматись тим, що професор якому довірили даний предмет виявиться геть байдужим, і тоді такий важливий предмет вони не вивчатимуть повноцінно. Але, всім дозволено помилятись.

Коли в аудиторію, наче шквальний вітер, влетів викладач, Аліна мимовільно прикрила рота рукою, щоб втримати крик. Все обличчя  та голова чоловіка були  вкриті глибокими шрамами від порізів, які перемішувались з шрамами від опіків. Одне око було відсутнє і прикрите пов'язкою. Він плюхнувся за викладацький стіл і єдиним оком оглянув студентів які зібрались в залі.

– Дев'ять... – видихнув він грубим, хриплим голосом. – З цих дев'яти  четверо хлопців і п'ять переляканих леді, які невідомо чим думали обираючи даний напрямок.

Аліна повільно опустила руку. Їй стало соромно за свою реакцію.

– Я не буду ніжити вас, як це роблять інші. Ви знаходитесь тут для навчання. Якщо вас це не влаштовує там двері на вихід, – жестом руки вказав він на вихід з аудиторії.

Аліна озирнулась на інших адептів. Вона побачила як хворобливо бліда гномка потягнула руку вверх, рука добряче трусилась.

– А хіба в академії є інший викладач анатомії? – тремтячим голосом спитала вона. 

Погляд викладача миттєво опинився переведений чітко на неї. Тихо пискнувши вона опустила руку, схоже, що з усіх присутніх вона була найбільш чутлива до нетипової зовнішності професора.

– Ні. Вихід за ці двері означає, що ви свідомо прийняли рішення встати і піти до директора з проханням про зміну напрямку, доки не пізно.

Пазл в голові Аліни почав складатись. Схоже, що методом незначного візуального і емоційного тиску, відсіювали адептів які і самі б з часом змінили напрямок, а отже витратили б купу зайвого часу. Тому видихнувши, вона розслабилась і продовжила очікувати.

Потягнулись хвилини, адепти сиділи на своїх місцях. В аудиторії стояла мертва тиша.

– Ну? Скільки мені ще чекати? – після крику професора, гномка зіскочила з свого місця і прожогом вилетіла з аудиторії.

– Ще бажаючі є? – запитав він.

Відповіді не прослідувало. Вираз обличчя в професора змінився, воно розслабилось і втратило загрозливий вигляд. Цей вид замінила чудернацька крива посмішка.

– Отже, вас буде вісім, – сказав він. – Я  радий, що не все ще втрачено у новому поколінні. Що ж, мене звуть професор Кітер, і я викладатиму у вас анатомію та основи магічної хірургії. Предмети вузько будуть переплетені, тому одразу попереджаю – носити за собою обидва набори підручників. Писати на уроках ми не будемо, це зайва трата часу. Як я і сказав, жалю і співчуття на моїх уроках бути не має, ці емоції не повинні бути присутніми ні на моїх уроках, ні в житті. Вони будуть заважати.