20.Біла ворона серед білих ворон.

Аліна вирішила прогулятись додому  і насолодитись затишною осінньою погодою. Їй подобалось відчувати вітер на обличчі і спостерігати як він розгойдує листя на деревах.

Вона подумки вже сиділа біля нерозпаленого каміну і пила смачний гарячий чай з імбирним печивом, яке нещодавно придбала, а поруч буде сопіти вовченя.

Єдиним, що засмучувало її була відсутність сумки серед усіх покупок, що вона несла.

З-за густих гілок вона бачила знайомі обриси невеличкого будиночку, сам вид якого викликав у неї посмішку. Вона увійшла в середину і  побачила маленький сірий клубок, що накульгуючи біг її зустрічати. Розмістивши пакунки на підлозі, вона лагідно провела по шерсті вовченяти  рукою і воно примружило очі насолоджуючись ласкою.

Зазирнувши у вітальню вона з щасливою посмішкою побачила книги, що стояли на столі, а значить Тімея не обманула і шукати енциклопедію все ж таки доведеться. Єхидно посміхнувшись, Аліна вирішила дочекатись Міка і заручитись його допомогою в цій справі.

  Вона увімкнула магічну піч  і поставила скип’ятити чайник. Тим часом приготувала заварник, помістивши в ньому декілька гілочок сушеної м'яти і гілочку розмарину, що перед тим розтерла руками. По кухні розповсюдився неймовірний аромат, що чудово поєднався з запахом імбирного печива. Заваривши чай, Аліна поспішила розміститись у вітальні за столом.

Чекаючи, поки він хоч трошки охолоне, вона ще раз уважно роздивилась розклади. Деякі предмети у неї збігалися і по часу, і по аудиторіях і вона, взявши чистий аркуш, почала виписувати їх, щоб розуміти яким чином їй відвідувати заняття на протязі тижня, допоки куратор не складе їй новий розклад.

В цілому вийшла непогана картина. Завтра в неї буде чотири заняття: травознавство у цілительстві (що співпадало по розкладах), анатомія, основи зіллеваріння (також співпало) і  управління потоками. 

Вона поки що, не знала чого очікувати ні від предметів, ні від викладачів. Особливо її непокоїли однокурсники, вона вже очікувала їхніх зверхніх поглядів та негативного ставлення. Чомусь вона була впевнена, що дружби з ними в неї не вийде.

Повільно, час-від-часу ковтаючи чай, готувала майбутнє робоче місце. Розклала акуратно книги на дві полички, розмістила на столі письмові знаряддя, перенесла на кухню казан і скляночки. За рутинними справами, вона втратила лік часу і здригнулась, почувши сміх. Він звісно належав Міка.

– Міка! – викрикнула вона обурено. – І давно ти тут стоїш?

– Та давненько і знаєш, що я тобі скажу? Цей малий пронира бігає за тобою немов тінь, –показав він на вовченя. Реакція сіроманця не змусила чекати і він вишкірився на ельфа.

– Тінь? – перепитала Аліна. І в її голові неначе запалала гірлянда. Вона підхопила вовченя на руки, і заглянувши йому в очі, сказала. – Тебе зватимуть Тінь, це ім'я чудово тобі підходить.

– Не потрібно дякувати, завжди радий допомогти, – саркастично бурмотів Міка.

–Та годі тобі. Сідай я пригощу тебе чаєм.

 Двічі просити його не потрібно було, він швидко розмістився за столом  і сумирно очікував смаколиків.

Аромат підігрітого чаю залоскотав носа і змусив вкотре долити чаю і собі. Скільки вже вона його випила, сказати точно було важко.

– Вітаю  з початком навчання і в честь цього прошу прийняти подарунок, – він показав на пакунок, що був весь цей час не поміченим. Він стояв на диванчику і Тінь намагався його розпакувати своїми гострими зубами.

Відсунувши незадоволеного її діями вовка, Аліна обережно розгорнула пакунок і вкотре переконалась в тому, що Міка став її справжнім другом і чудово знав, що вона хоче і про що думає.

– Я знав, що грошей виділених Колегіумом не вистачить, а на заняття тобі ходити якось треба.

Крізь завісу сліз, вона розглядала шкіряну сумку про яку мріяла. Відкинувши її на диван вона рвучко підійшла до Міка і заточила його у обійми.

– Дякую.

Делалі частіше вона почала помічати як Міка, немов читав їх думки. Вона почувалась поруч з ним вільною, їй не потрібно було перейматись про щось поруч з ним. Вона була вдячною йому і за дурний експеримент, і за те що він з’явився у її житті, чи вона в його житті. І була йому вдячною за те, яким він був. 

Та почуття щирої вдячності згасло, рівно в ту мить, коли ця вухата нахаба відмовилась допомогти з пошуками енциклопедії для Тімеї. І сміючись над моїми погрозами жорстокої розправи над ним, вискочив у вхідні двері лише махнувши на прощання.

Важко зітхнувши, і в черговий раз оцінивши габарити книжкових шаф, вона повільно поповзла в спальню. Легкі кроки Тіні задріботіли поруч.

****************

 Ранок був би добрим... Якби вона вчасно прокинулась і зараз не бігала б'ючись ногами в усі кутки. Сумне скавуління Тіні  почула вже вибігаючи за ворота.

Часу майже не залишилось. Вона збільшила швидкість, не звертаючи уваги, на косі погляди тих небагатьох осіб, що вирішили так рано розпочати свій день.

Щойно її ноги опинились на Дубовій, вона доторкнулась каблучки і опинилась у внутрішньому дворі академії. 

Тільки тоді, вона дозволила собі перевести дух і спокійним кроком рушити на перше зайняття. І на своє велике здивування відчинивши двері в аудиторію виявила, що прийшла остання...