18.Не на ту напали

Біла мантія ідеально лягла на її плечі. Аліна оглянула своє відображення і посміхнулась. Велике дзеркало в коридорі академії зараз стало в рази популярнішим. Здавалось, всі першокурсників, усіх факультетів, хочуть у нього заглянути.

Однак, надовго затримуватись біля дзеркала Аліна не планувала, вона швидким кроком рушила до бібліотеки, адже їй необхідно було отримати підручники, а попереду очікували чергові витрати. 

Мішечок з грішми лежав у потаємній кишені і вже майже не відчувався, адже ціни в поселенні були чималими. Таким чином виходило, що з виділених на проживання листів від Андеіла, майже не залишалось нічого. Хоча, Аліна була певна, що якби вона не накупила стільки трав і дрібниць для дому, коштів було б більше.

Двері до бібліотеки були в декілька разів більшими за двері до інших приміщень, і Аліна ніколи б їх не переплутала. Високі, двох дверні, з великими кованими ручками. По них було видно, що вони стоять тут не один десяток років. Обережно штовхнувши їх всередину, вона здивовано виявила, що вони легші ніж виглядають.

БІБЛІОТЕКА... Це величезний зал, що тягнувся рядами полиць наповнених рівними рядами книг і сувоїв, потрібно було називати лише так. Запах пилюки і пергаменту залоскотав носа,  одразу захотілось чхнути. Вона, не вірячи, рухалась вперед і збилась  з рахунку рядам полиць але ні бібліотекара, ні будь кого іншого живого вона на своєму шляху ще не зустріла. Попереду вона побачила місце з декількома столами для читання, що були тісно забиті студентами.

Схоже, що ботани є всюди.  Між столами, з суворим видом, ходила жінка поважного віку, незважаючи на вік, вона рухалась досить легко і граційно. Суворо зсунуті брови і окуляри на носі додавали їй солідності. Жінка щось сердито бурмотала під ніс, підійшовши ближче, Аліна змогла вловити суть її слів.

– Я вас навчу як не повертати книги вчасно. Будете знати, як жартувати зі мною, – сердито бурчала вона.

Схоже, що королева бібліотеки була далеко не в гуморі, однак  Аліна була задоволена, що знайшла відповідальну за  книги особу. А студенти, котрих вона сприйняла за заучок, виявились далеко не такими.

– Перепрошую, що турбую, мені б хотілося отримати набір книг для навчання, – несміливо звернулась до неї Аліна.

Жінка відволіклась від бурмотіння, і перевела погляд з покараних студентів на неї.

– Всім би хотілося, –  роздратовано кинула вона. – Курс, напрямок?

Жінка швидко розвернулась і попрямувала до високого столу біля вікна.

– Перший курс напрямок військовий і зіллеваріння.

– Два комплекти в одні руки? – схоже, жінці такий розклад геть не подобався. – Ти нічого не плутаєш? Ану дай сюди свій розклад.

Вона вихопила з Аліниних рук листки з розкладом і уважно роздивилась.

– Аж не віриться, вже сотню років у  цих стінах ніхто не поєднував навчання, – лице її засяяло якоюсь лихою посмішкою. – Будеш частим гостем у мене.

Схоже, жіночку така позиція смішила, однак Аліні її слова зовсім не додали ентузіазму. Вона немов на мить опинилась там, у своєму колишньому житті, де її вічно затюкували однокурсниці і вона почувала себе порожнім місцем.

Вона швидко замахала головою проганяючи ці відчуття. Не на ту напали, це більше не вона. 

Вона більше не буде мовчати і терпіти, не для того їй випала можливість все змінити. 

– Значить буду приходити в гості, сподіваюсь ви любите трав'яний чай? – спитала Аліна.

Питання яке вона задала, вибило жінку з реальності. Вона здивовано дивилась на Аліну, а потім її обличчя осяяла щира посмішка, і за секунду з неї спав весь її погрозливий вид.

– А ти вельми цікава студентка. Знаєш, а ми подружимось, дорогенька. Май на увазі, я люблю ромашковий чай, – сказала вона весело, а потім швидко змахнула руками і до неї з різних сторін підлетіли підручники. Двома рівними стосами вони склались на стіл.

– Я запам'ятаю. До речі, мене звуть Аліна, можна Ліна.

– Звертайся до мене Тімея, – спокійно відповіла жінка. – Лівий стос для військового напрямку, правий для зіллеваріння. Успіхів і чекатиму в гості

Аліна оцінила габарити стосів і зрозуміла, що одночасно нести п'ятнадцять підручників не зможе.

– Ти не в гуртожитку живеш? – раптом задала питання Тімея.

– Ні, я живу на Кленовій вулиці.

– А хіба ти з поселення? Я вперше тебе бачу.

– Цю історію я вам розповім при наступній зустрічі, обіцяю. Але так, тепер я живу в поселенні у останньому будиночку  на Кленовій.

Жінка задумалась, схоже, вона намагалась пригадати, що саме за будинок мала на увазі Аліна. А потім просяяла.

– В будинку раніше мешкав професор? – уточнила вона.

– Так.

Жінка вийняла з кишені  невеликий медальйон на тонкому ланцюжку. Такий вона колись бачила у Міка і він, якщо вона добре пам'ятала виконував  функцію  порталу для предметів. Розкривши його, вона швидко перемістила в нього книги, і ті одна за одною зникли в ньому.

– Знайдеш їх вдома. А за допомогу, принеси мені одну книжечку з своєї бібліотеки, я давно хотіла почитати – "Велика енциклопедія рослин Древендума" гарно запам'ятай назву.