17.У гонитві за двома зайцями

Професор Вієті повернулась не  одна. Поруч з нею ступав гном поважного віку. Довга борода була заплетена у коси і щедро вкрита сивиною. Він був широкоплечим, сірі очі  швидко обслідували обстановку. На плечах у гнома була сіра мантія мага-артефактника.

– Дозволь представити тобі директора академії професора Брунбальда, – промовила Вієті. 

Аліна швидко встала і схилила голову в вітальному жесті, демонструючи шану професору.

– Дуже приємно познайомитись, – сказала Аліна.

– Значить, це ти та сама студентка, потенціал і вибір якої так сильно зачепив професорку Вієті,– вимовив він. – Я почув її версію подій, а тепер хотів би почути твою.

Аліна ніяково подивилась на директора, а той, тим часом, сів на один з двох стільців. Потім, тверезо оцінивши ситуацію, змахнув рукою і біля столу з'явився третій стілець. Він жестом вказав нам сідати, і коли ми зайняли свої місця, вичікувально вирячився на мене.

Важко зітхнувши, я розповіла все з чим мені довелось зіштовхнутися останнім часом. Професори уважно вислухали мою розповідь. 

– Якщо я правильно зрозумів, то у світі з якого ти прийшла магії не було, – промовив Брунбальд.

– Саме так, – відповіла я.

– Твій ресурс був неактивним, а коли опинився в сприятливому середовищі почав зростати. І це вельми цікаво, я сподіваюсь ти не будеш проти пройти перевірку артефактом Істини ще декілька разів? – спитав він.

– Думаю, ні, – знову відповіла Аліна. Вона могла зрозуміти підвищений інтерес до даного питання професора, що все життя займався науковими розробками.

– Дякую. Що стосується питання напрямків, то думаю ми зможемо вийти на компроміс. Старійшина Андеіл розповідав мені про тебе, однак ми не очікували такого оберту долі, та я готовий допомогти тобі, – спокійно говорив директор.

– Чи подумала ти над питанням яке я задавала тобі? – спитала куратор Вієті.

– Так подумала. Мені імпонують напрямок природи та військовий, та я не впевнена, що зможу їх поєднувати з курсом по зіллеварінню, – відповіла на її питання Аліна.

– Ти схильна до маніпуляцій стихією повітря і  тобі легше буде освоювати військовий напрямок. Що стосується зіллеваріння, то це вельми відособлений напрямок, який в цілому не сильно пов'язаний з іншими, тому вибір тільки за тобою, – підказав директор. 

Аліна боялась, що у гонитві  за двома зайцями вона може не впіймати жодного. Та їй так хотілось спробувати і навчитись володіти своїми силами максимально філігранно. Вона захотіла кинути виклик і цьому світу, і  його зверхньому гостровухому суспільству, і самій собі, в першу чергу.

– Я хочу спробувати, – в  голосі пробриніла невпевненість, глибоко вдихнувши вона доповнила: – Я обираю військовий напрямок і хочу поєднати його з курсом зіллеваріння.

– Значить буде так, – сказав директор, встаючи зі столу і мірним поступом покинув кабінет.

На обличчі куратора Вієті сяяла широка посмішка. Вона була задоволена її вибором. Аліні стало соромно за те, що хтось, хто її взагалі не знає, вірив у її сили більше за неї саму. На її щоках проступив ледь помітний рум'янець.

– Я впевнена, що ти впораєшся. Можеш завжди на мене покладатись, я допоможу чим зможу,– сказала куратор Вієті простягаючи їй два листи.

На одному з них був розклад для військового напрямку, а на іншому для зіллеваріння. Аліна швидко пробігла очима по листах і зрозуміла, що найближчим часом сумувати їй не доведеться. 

– Перші декілька днів рекомендую відвідувати саме військовий напрямок. А в кінці тижня зайди до мене за об'єднаним розкладом. Що стосується базового курсу, то я спробую вписати його у вигляді факультативу на перше півріччя. Таким чином, до зими ти завершиш з одним з обтяжуючих баластів. – По словах куратора Вієті у Аліни складалась думка, що все і справді буде не так жахливо, як вона встигла нафантазувати.

– Було б чудово, – несміло усміхнулась Аліна.

– Рекомендую відвідати бібліотеку для отримання всіх необхідних підручників. Вона знаходиться прямо по коридору, перші двері зліва. Також, внизу розкладів є списки необхідного приладдя. Ну і звісно, ще дещо... – Професор Вієті широко усміхнулась, і змахнувши руками, немов з повітря, вихопила невеликий пакунок і подала Аліні.

Пакунок був яскраво білого кольору і потрібно було бути геть дурним, щоб не здогадатись, що це була її мантія.

Аліна з деяким дитячим захватом взяла пакунок і обережно розгорнула тканину. Вона була досить цупкою на дотик і при цьому мерехтіла.  З лівої сторони Аліна роздивилась акуратно вишину емблему академії, що зображала  троянду у полум'ї. Аліна провела рукою по вишивці і посміхнулась.

– Думаю самий час приміряти, – з посмішкою сказала Вієті, і вона, тієї ж миті, послідувала її пораді.