15.Тихий регіт долі

Аліна сиділа в кабінеті Андеіла і пила якийсь заспокійливий збір. На вулицю давно опустилась ніч і вона, нарешті, почала приходити в себе. 

Коли вона, вся в сльозах, увірвалась в кабінет Старійшини, вимагаючи пояснити навіщо з неї знущаються в черговий раз Андеіл дивився на неї спокійно.

Та, коли вона почала вимагати його про вирішення проблеми навчання, його погляд змінився. Пік здивування на обличчі Андеіл отримав після заяви, що у них артефакти поламалися і працюють не правильно.

Аліні здавалось, що доля не просто знущається над нею, ставши десь недалечко тихо регоче з всіх бід, у які вона потрапляє.

– Заспокоїлась? – нарешті заговорив Андеіл.

– Давно.

– Я спілкувався з твоїми екзаменаторами. Результати вірні, якимось чином твій ресурс збільшився, і тепер ти дійсно будеш змушена пройти навчання на потоці цілителів.

– Але навчання займе багато часу, а це не входило в мої плани, – похмуро промовила я.

– Базовий курс і курс зіллеваріння тривали б рік, а так тобі доведеться провчитись не набагато довше, всього на всього – три роки, – заспокійливо усміхнувся Андеіл.

Йому пощастило, що склянку із заваром, вона нещодавно поставила на стіл і першим, що підвернулось їй під руку стала м'яка подушка.

– Це не справедливо. Я не хочу лікувати людей. А як же мої плани? Хіба не за мною остаточний вибір?

– Ну так, все правильно. Ти повинна закінчити загальний курс, щоб повноцінно володіти магічним ресурсом. Це займе три роки, щоб отримати дозвіл на практичне застосування ресурсу до людей треба продовжити навчання ще на рік. Однак, в цілому, довчитись можна буде в будь який момент, – нарешті пояснив Андеіл.

Аліна втомлено підвелась на ноги.

– Значить буду вчитись. – Безвихідних ситуацій не буває. Вона мріяла про власну справу так довго і втратила будь яку надію на її здійснення, то невже не почекає ще три роки.

Вона нарешті неспішно попрямувала додому, однак, швидко прискорила темп згадавши, що в будинку її чекає голодне вовченя.

 У будинку горіло світло, але гостей Аліна не чекала. Озирнувшись вона помітила камінь, що лежав недалеко від воріт. З імпровізованою зброєю в руках, Аліна тихо увійшла в дім, навшпиньки крадучись коридором, Аліна молилась, щоб гіпотетичних крадіїв було небагато. 

– Зробимо їй сюрприз, – почула тихий шепіт. – Вона буде рада.

Пазл склався, Аліна увійшла у вітальню, досі міцно стискаючи каменюку в руці. На дивані сидів Міка і чухав за вухом вовченя.

– Ти не рада мене бачити? – ледь стримуючи сміх, запитав Міка. Вовченя зацікавлено роздивлялось її, мовчки сидячи на руках. Схоже, що воно достатньо швидко одужувало, що не могло не радувати Аліну.

– Непроханим гостям завжди не раді, а я сьогодні не в кращому гуморі, –  відповіла вона.

– А з яких це пір я непроханих? – здивувався Міка. –Ти казала, що я можу приходити коли завгодно.

– Та не вночі ж, – не менш здивовано відповіла вона, аж ледь стримуючи дикий сміх, що так і рвався назовні.

Міка не витримав першим, по будинку розплився заливистий сміх, до якого майже одразу приєдналась і Аліна. Вовченя здивовано переводило погляд з Аліни – на Міка. Коли вони нарешті заспокоїлись, і розмістились разом на дивані ельф заговорив.

– Вітаю з вступом. Признатись чесно, я був здивований. Якщо я все вірно пам’ятаю, то в день коли ти опинилась тут, твій потенціал був мінімальним. Якимось чином він виріс, але це пояснює нещодавні події в лісі, – Міка виглядав розгубленим. Він намагався зібрати до купи інформацію.

– Дякую, однак це навчання не зовсім вписувалося в мої плани.

– Не вигадуй. Ти зміниш свою думку від завтрашнього дня, щойно опинишся на першій же лекції, – очі Міка засяяли, він поринув у спогади.

– А ти хотів би повернутись до навчання? – спитала його Аліна.

– Хотів би, однак у академії для мене тепер буде трошки інша роль, – загадково сказав друг.

– І як я зрозуміла, це велика таємниця і мене чекає сюрприз.

– Мені подобається хід твоїх думок.

Тим часом, сильно накульгуючи на праву задню лапу, вовченя обережно злізло з рук Міка і залізло Аліні на коліна. Обнюхавши її ноги і  трохи витративши часу, щоб зручніше вмоститись, лягло і почало дрімати.

– Ти йому подобаєшся, – змінив тему Міка.

– Ти просто не бачив, як сьогодні зранку він хотів мене вкусити, – Аліна обережно почухала вовченя за вухом, від чого воно задоволено завурчало.

– Він майже одужав, скоро можна буде відпустити його знову в ліс. – Схоже, що слова сказані ельфом, не припали до душі не лише Аліні, а й вовченяті, адже воно відкрило очі і загрозливо загарчало в його сторону.

– Він туди не повернеться. Якщо хтось або щось так поранило його, то там нікому за нього заступитись, – Аліні подобалась присутність вовчати в її будинку.

 Їй подобалась думка, що хтось буде чекати її вдома.

– Ти ж хочеш лишитись зі мною? – звернулась вона до вовченяти. Вона сприйняла за задовільну відповідь те, що вовченя ткнулось мокрим носом в її долоню.