10."Дике яблуко"

Міка залишився задоволений роботою Марсі. Він поспішно вийшов із салону з оберемками пакетів у руках. Схоже, що він обрав гардероб для Аліни на власний смак. Та враховуючи, неземної краси фіолетову сукню, яка була одягнена на Аліні, вона довірилась його смаку.

– Запам'ятай, Марсі справжня чарівниця. Все, що стосується одягу, це до неї. І ціни в неї, чи не найвигідніші в цілому поселенні. Раніше, вона була відомою швачкою у столиці, та ці сутички на кордоні, змінили багато життів. Тому, вважай, що тобі пощастило придбати ці речі в неї, тим паче подружитись з нею, – схоже, що ельфійка була не простою пташкою.

 Тим часом, вулицю накрили сутінки. І зграйки світлячків, що юрмились на деревах освітлювали дорогу, немов ліхтарі. Аліна заслухалась тихим дзижчанням, піднявши голову вверх, потонула у безкрайніх просторах неба. 

Зірки сяяли так яскраво і манливо, розкидані по небу чиєюсь божественною рукою. Складались у небачені досі сузір'я,  створюючи на небі незабутні картини.

– Схоже, сьогодні я знову не повечеряю. – Важко вдихнула Аліна.

– Тобто? – здивовано спитав Міка.

– Продуктів немає, і придбати їх швидше за все вже не вийде.

Загадково посміхнувшись, Міка схопив її за руку і потягнув у сторону єдиної вивіски, що ще світилась на вулиці.

– Запам'ятай ці двері. Я впевнений, що ти станеш частим гостем у таверні. – Сказав Міка прочиняючи перед нею важкі дерев'яні двері, оздоблені кованими металевими деталями.

Називалась таверна – "Дике яблуко", в середині, просторе приміщення було зручно обставлене акуратними круглими столиками і стільцями. Столи ошатно прикрашали білосніжні скатертини і вази з живими квітами. Під дальньою стіною знаходилась барна стійка, за якою протираючи келихи, стояв ошатний ельф, який на здивування Аліни, страждав повнотою. За стійкою знаходились двері, що вели в кухню, і звідти тягнулись неймовірні аромати. 

В шлунку зрадницьки забулькало, і Аліні стало ніяково.

– Займи де небудь місця, я зараз замовлю швиденько поїсти і повернусь, – Міка швидкою ходою попрямував до стійки, а Аліна, ще раз, уважно оцінивши зал, вирішила приземлитись за столик в  дальньому кутку.

Таверна була майже порожньою. З десятка столів, зайняті були лише три. За ними розмістились закохані на вигляд пари, а можливо і молоді сім'ї, сказати точніше Аліна не могла.

Міка повернувся через декілька хвилин, і склавши біля столика пакети, втомлено опустився на свій стілець з високою спинкою.

– Сьогодні, для прекрасного завершення екскурсії ми повечеряємо тут. А завтра, я рекомендую навідатись тобі на цю саму вулицю, і зайти у продуктову крамницю леді Сантанель. За одно, розберешся з цінами. – Міка щиро їй посміхався.

Аліна була втомленою, і не сильно хотіла говорити, однак, не могла втриматись від питання, яке крутилось весь день у неї на язиці.

– Чому ти так вчинив? – спитала вона, опустивши погляд вниз.

– Ти про накопичувачі? – тон голосу в нього одразу змінився, і став інакшим.

– Мг... – їй було ніяково, та відступати було пізно.

– Я закінчив магічну академію лише весною. А буквально через декілька тижнів почались перші напади і сутички на кордоні. Багато наших почали добровільно їхати у прикордонні землі, я також хотів піти, однак, мене не взяли, – він замовк. Здавалось, для нього ця розмова давалась ніяк не легше ніж їй.

– Чому? Якщо кількісного ресурсу вам не вистачає, то чому тебе не взяли?

– Андеіл – мій опікун. Мої батьки загинули під час битви з кочівниками. Андеіл був братом моєї мами, після їхньої смерті забрав мене в свою опіку. Коли постало питання про мій від'їзд, він втрутився і мене запхнули на посаду, яку я зараз обіймаю.

– Ти просто хотів допомогти... – догадалась Аліна.

Він винувато усміхнувся. Образа яка таїлась у неї до Міка – згасала, як виявилось, вони були вельми схожі не тільки вдачею, а ще і долею.

Тим часом, до них підійшов повненький ельф з підносом, і виклав на стіл замовлення, що зробив Міка.

Так у них на столі опинились два фужери і графин з  вином, судячи із запаху. Потім, ельф виклав  порційні миски і прибори,  мовчки все виклавши, пішов.

– Ти вибач, що моє бажання виділитись, перевернуло твоє життя з ніг на голову, – промовив Міка. Він взявся наповнювати фужери вином і підхопивши свій продовжив, – пропоную випити мирову, і остаточно закріпити нашу дружбу. Мир?

– Мир. – Вони цокнулись стаканами, і випили вино.

Ооо, цей напій було мало назвати просто вином, це був справжній нектар, що його розлили по стаканах. Хотілось продовжувати його пити і не зупинятись. Вино неймовірно пахнуло медом, було солодке з ледь помітною гірчинкою і кислинкою. Схоже, що ельфи були прекрасними виноробами.

Міка дивився як Аліна п'є вино, і його посмішка ставала дедалі ширшою. Він очікував такої реакції, це було помітно по ньому.

 Коли, повновидий ельф підійшов до їхнього столику знову, то він поклав перед ними велику презентаційну тарілку з  різного виду стравами. Тут було і листя салату заправлене якимось соусом, і  заглазуровані шматки м'яса, і запечені овочі.

Аромат, який розтікався по залу від страви, швидко залоскотав рецептори і від цього рот наповнився слиною.